Кривенька качечка: Казка

Жили собі дід і баба, а дітей у них не було. Усе горюють вони, а потім дід і говорить бабі:

– Підемо, баба, у ліс за грибами! Пішли. Збирає баба гриби, глядь – у кустику гніздечко, а в гніздечку сидить качечка. От і говорить баба діду:

– Погляди, дід, яка красива качечка!

Говорить дід:

– Візьмемо її додому, пускай у нас живе. Стали її брати, бачать – у неї ніжка переламана. Вони взяли її, принесли додому, зробили їй гніздечко, обклали його перинками, посадили в нього уточку, а самі знову за грибами пішли.

Повертаються, бачать – усе в них уже прибране, хліб напечений, борщ зварений. Вони до сусідів запитувати: – Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає.

На інший день пішли дід з бабою знову за грибами. Приходять додому, глядь – а в них і варенички зварені і веретенце з пряжею на віконці стоїть. Вони знову в сусідів запитувати: – чи Не бачили кого?

– Бачили, – говорять, – якусь дівчину, воду з криниці несла. Така, – говорять, – красива, тільки трошки кривенька. От дід і баба думали-думали: “Хто б це міг бути?” – ніяк не придумають. А баба потім і говорить діду: – Знаєш що, дід? Зробимо так: скажемо, начебто ми йдемо за грибами, а самі сховаємося і підглядимо, хто це нам воду носить. Так вони і зробили.

Сховалися за клунею і раптом бачать – виходить з їхньої хати дівчина з коромислом: така красуня, така красуня! Тільки що кривенька. Пішла вона до криниці, а дід з бабою в хату; глядь – немає в гніздечку качечки, тільки пір’я повно. Узяли вони тоді гніздечко і кинули в піч, там воно і згоріло.

А отут і дівчина з водою йде. Ввійшла в хату, побачила діда і бабу і відразу ж до гніздечка, а гніздечка і немає. Як заплаче вона тоді! Дід і баба до неї, утішають:

– Не плач, галочка! Будеш нам замість дочки. Будемо ми тебе любити і пестити, як свою рідну. А дівчина, говорить:

– Я століття б у вас жила, якщо б ви не спалили мого гніздечка так за мною не підглядали. А тепер, – говорить, – не хочу! Зробіть мені, дідусь, прялочку і веретенце, я від вас піду.

Плачуть дід і баба, просять її залишитися – не погоджується. От і зробив тоді їй дід прядку і веретенце. Сіла вона в дворі і пряде. Раптом летить зграйка каченят, побачили її і запекли:

Ось де наша діва,
Ось де наша Єва,
На метеному надворі
Так на тесаному стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинці,
З нами нехай летить!

А дівчина їм відмовляє: Не хочу я з вами:

Як ходила по лужку,
Поламала ніжку,
Ви мене залишили,
Далі собі рушили!

Скинули вони їй по перинці, а самі полетіли далі. От летить друга зграйка. Ці теж запекли:

Ось де наша діва,
Ось де наша Єва,
На метеному надворі
Так на тесаном стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинці,
З нами нехай летить!

Дівчина і їм теж відмовила, і вони полетіли, скинувши їй по перинці. А отут летить і третя зграйка, побачили дивчину і враз запекли:

Ось де наша діва,
Ось де наша Єва,
На метеному надворі
Так на тесаном стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзенькає.
Скинемо їй по перинці,
З нами нехай летить!

Скинули вони їй по перинці; обложилася дівчина перинками, зробилася качечкою і полетіла разом зі зграйкою. А дід з бабою знову залишилися одні.

От вам і казочка і бубликів вязочка.