Десь-не-десь, у якімсь царстві був цар. Якось прикликав він до себе трьох своїх слуг та й каже:
– Я вам загадаю три загадки, якщо не відгадаєте – горе вашим головам!
Питає в одного:
– Куди бог дивиться?
Другого:
– Що в бога на умі?
І третього:
– Скільки зірок на небі?
Остовпіли слуги:
– Царю, темні ми селюки, де вже нам про це знати? Благаємо, змилуйся над нами, дай нам хоч трохи часу на роздуми – туди-сюди поткнемося, розпитаємо в людей, а через місяць з відповіддю прийдемо.
Як так, то й так. Вирушили слуги в дорогу, півсвіту обійшли, а відповіді так і не знайшли. Через місяць кличе їх цар до себе:
– Ну то як, надумали?
– Вельможний царю,– в один голос йому слуги,– півсвіту ми обійшли, а відповіді так і не знайшли.
– Гей, кати! – гукнув цар.– Хапайте їх та на шибеницю! Тіла їхні спаліть, а попіл за вітром пустіть!
Якраз мимо проходив один чоловік та й питає:
– За що оцих горопах на шибеницю ведуть?
– Як за що? – кажуть.– Загадав їм цар три загадки, а відгадати вони не можуть.
– А що саме? – поцікавився подорожній.
– Запитав цар у мене,– каже перший,– куди бог дивиться.
– А в мене,– каже другий,– що в бога на умі.
– А ще скільки зірок на небі,– додав третій слуга.
– Відведіть мене до царя,– попросив подорожній,– я зумію відповісти йому.
Доповіли цареві, мовляв, є такий один, що зможе відповісти тобі. Наказав цар привести його до себе та й питає:
– То це ти зголосився мені відповісти?
– Я,– каже той.– Дозволь, царю, вирятую від шибениці тих горопах.
– Ну, коли так, ось тобі три загадки: «Куди бог дивиться?», «Що в бога на умі?» та «Скільки зірок на небі?».
– В який бік людина оком кине,– відповідає подорожній,– звідти на неї й бог дивиться.
– Це ти добре сказав,– похвалив цар,– ну, а скільки зірок на небі?
Попросив чоловік дозволу подумати до ранку, а як на день зайнялося, прийшов і каже цареві:
– Скажи, скільки в тебе волосин на голові, і я скажу, скільки зірок на небі!
– Отакої! – оторопів цар.– Звідки ж мені знати, скільки в мене волосин на голові?!
Чутка, що захожий зумів двічі відповісти цареві, швидко поширилась межи царських двораків, дійшла і до тих трьох бідолах. Зраділи вони…
Питає цар востаннє:
– А чи знаєш ти, що в бога на умі?
– Обдаруй мене на півдня своєю владою, і я тобі скажу, що в бога на умі!
Зліз цар зі свого трону, одяг бідняцькі лахи, а своє вбрання віддав біднякові, ще й корону зодяг йому на голову.
Сів цей чоловік на царське місце, а цар підходить до нього та й питає:
– То що ж усе-таки в бога на умі?
– А в бога на умі – твоє царство віддати мені! – відказав йому бідняк і наказав гукнути катів і військо цареве.
Прийшли кати стали перед ним:
– Що волієш, царю?
А перехожий каже:
– Візьміть цього чоловіка,– вказує на колишнього царя,– на шибеницю його!
Тут схопили царя, стратили, а слуг випустили на волю. Зійшовся люд. Усі хвалили бідняка за розум та справедливість, на руках носили і царем бути просили…
