Сидів якось влітку ведмідь Бамс на пагорбі та й дрімав на сонечку. А тут лис Міккель з лісу крадеться. Побачив він ведмедя і думає: “Спиш, діду? Ах ти, лежибока! Ну постривай, зараз я над тобою пожартую”. Зловив він у лісі трьох мишей, поклав їх на пеньок під носом у ведмедя, а сам підкрався до нього тихенько так як гаркне над самим вухом:
– Бух, бух! Прокинься, Бамс! Мисливець за горою.
Крикнув, а сам втік в ліс! Стрепенувся ведмідь, схопився спросоння і озирається, хто це його розбудив? І вирішив, що це лісові миші на пеньку його налякати надумали. Хотів він їх на шматки розірвати, та раптом бачить – між деревами на узліссі лисячий хвіст миготить. Зрозумів ведмідь, що це знову хитрий лис Міккель з ним пожартував, і пустився навздогін за лисом. Біжить він за ним по пагорбах та по галявинах, через гаї, переліски, кущі – кругом тільки тріск чути. Зовсім вже вибився з сил хитрий Міккель; ледве-ледве до своєї нори добіг. А нора у нього під корінням великої ялинки була. Тільки хотів лис в неї прошмигнути, а ведмідь хап його за хвіст і не пускає. Пропав рудий лис! Тільки Міккель був не з тих, хто в біді голову втрачає. Обернувся він і крикнув ведмедеві:
– Кидай ялиновий корінь – хапай лисячий хвіст!
– З переляку випустив ведмідь лисячий хвіст і за ялиновий корінь вхопився. А лис Міккель шусть в нору! Заліз глибше і кричить звідти ведмедеві:
– Що, дідусю, знову я тебе обдурив!
– Ну постривай, я тобі це пригадаю! – заревів ведмідь і пішов назад на пагорб дрімати на сонечку.
А у лиса з тієї пори на хвості біла мітка від ведмежої лапи залишилася.
