Жила у одному селі дівчинка, яка не любила ходити ніжками. Звали цю ледачу дівчинку Бручоліна. Була у неї бабуся, старенька, сива. Ось одного разу пішла бабуся з внучкою на луг квіти збирати. Нарвали вони великий букет ромашок і кульбаб і не поспішаючи пішли додому. Але дуже скоро Бручоліні набридло йти, вона зупинилася й запхинькала:
– Хочу на ручки, Хочу на ручки! Стала їй бабуся вимовляти:
– Як тобі не соромно! Ти вже така велика! Не візьму я тебе на руки! – повернулася й пішла. Сіла Бручоліна на землю й заплакала: Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла… Прибіг зайчик:
– Сідай, я тебе віднесу.
Сіла Бручоліна зайцеві на спинку, і довговухий поскакав по стежці. Але зайці – народ полохливий. Ось і наш зайчик при найменшому шумі поспішав заховатися у лісі. Лежить за пеньком; не поворухнеться, тільки вусики ледь помітно тремтять. Втомилася Бручоліна чекати, поки у зайця боягуза страх пройде.
Сидить вона на пеньку й кличе: Хто мене віднесе додому? Бабуся-Моя пішла, Заєць усього боїться… Тут підповз до неї равлик:
– Я тебе віднесу. Вилазь на дах мого будиночка. Будиночок хоч і маленький, але міцний. Вилазь, не бійся.
Бручоліна піднялася на дах будиночка, і равлик рушив у дорогу. Пригрівало сонечко, і дівчинка не помітила, як заснула. Прокинулася вона через годину, а може, і через дві, дивиться – а равлик ще від одного куща до другого не доповз. Нічого не поробиш, довелося Бручоліні розпрощатися й з равликом. Притулилася Бручоліна до дерева, стоїть журиться, ось-ось розплачеться. Дуже їй себе стало шкода. Вона й насправді заплакала: Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла, Заєць усього боїться, Равлик ледь повзе… Підбігла кізонька:
– Сідай, я тебе віднесу.
Села Бручоліна до неї на спину, і коза поскакала вперед.
Ой, зараз впаду! – злякалася Бручоліна. Та тільки вона про це подумала, і справді впала на землю.
Встала вона, обтрусилася, дивиться – а кізки й сліду нема. Тут вже Бручоліна не на жарт злякалася. І як закричить що мала сили: Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла, Заєць усього боїться, Равлик ледь повзе, Коза втекла… Підскакав до неї коник:
– Я тебе віднесу.
Коник опустився на коліна, почекав, поки Бручоліна піднялася до нього на спину. Піднявся й поскакав.
Бручоліна обома ручками вчепилася за кінську гриву, але все-таки не втрималася і упала прямо у траву. Лежить в траві й гірко плаче: Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла, Заєць усього боїться, Равлик ледь повзе, Коза втекла, Коник скаче щодуху… Прилетів голуб:
– Я тебе віднесу. Тільки міцніше тримайся за шию. – Та злетів у небо. Він піднявся так високо, що у Бручоліни голова запаморочилася.
– Милий голуб, скоріше спусти мене на землю! – попросила дівчинка. Унизу тоненькою світлою смужкою тяглася ріка. Голуб покружляв над водою й плавно опустився на піщаний берег.
– Вибачай, дівчинко, мене дома дітки чекають, – сказав. Змахнув крилами й полетів далі.
Знову Бручоліна одна залишилася. Дивиться – човен пливе. Підбігла вона до води й тихенько так питається: Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла, Заєць усього боїться, Равлик ледб повзе, Коза втекла, Коник скаче щодуху, Голуб літає занадто високо… Пристав човен до берега:
– Сідай, я тебе відвезу.
Сіла Бручоліна у човен, і вони поплили. Але човен був старий. Скоро він почав протікати. Бідна Бручоліна намочила ноги і спідничку. Вода у човні усе прибувала й прибувала. Щастя, що берег був близько. Тільки Бручоліна встигнула вискочити на берег, як човен захлинувся й потонув. Стоїть Бручоліна на березі ріки, плаче захлинається:
Хто мене віднесе додому?
Бабуся моя пішла, Заєць усього боїться, Равлик ледь повзе, Коза втекла, Коник скаче щодуху, Голуб літає занадто високо, Човен потонув…
Повз пролітала бджола.
– Ж-Ж-Ж! Спробуй краще йти своїми ніжками, – порадила вона Бручоліні. Та полетіла.
Ніхто більше не спішив допомогти ледачій дівчинці. Довелося їй самій добиратися до будинку. Спочатку вона йшла повільно, потім усе швидше й швидше. Коли вона вбігла у будинок, бабуся вже накривала на стіл. Нічого не сказала вона внучці. Стояла й, посміхаючись, дивилася, як Бручоліна з апетитом їсть.
