Мав чоловік ліниву жінку, яка не дбала, щоб виробити собі шматок полотна. От він і каже:
– Жінко, видиш, людські жінки дбають, то мають полотно, а ти як прийдеться вмерти, то не буде навіть чим рук укрити!
А вона каже:
– Не журися, найшла б я чим тебе вкрити!
Чоловік собі й думає: «Ану притаюся, наче я вмер, що вона буде мені робити? Чим вона мене вкриє?»
Бере й наче вмирає. Положила вона його на лаві. Мала якесь веретено з пряжею. Бере чіпляє йому нитку до зуба і мотає: то на зуби, то на пальці на ногах. Обмотала, починає плакати, голосити:
– Чоловіче мій, на що ж ти тепер схожий?!
А він обзивається до неї:
– А чорт би тебе побрав! На кобзу тепер схожий!
Встав, набив добре – і вона вже пильнувала прясти.
