Жила-була одна жінка. Була у неї одна єдина дочка і звали її Гурі. Ця Гурі була такою ледаркою, такою ледаркою й білоручкою, що тільки тим і займалася цілий день, що нічогісінько не робила:
Навіщо мені працювати?
Навіщо мені трудитися?
Це мені у житті не знадобиться.
Зовсім не потрібні мені всі ці турботи, цим я щастя не зароблю.
Була б моя воля, – я б гуляла.
Була б моя воля, – я б танцювала.
Сиділа б я на лавці, та ногами бовтала!
Їла б я й і пила, що подобається.
А спала б я, – коли сон до мене прийде.
За таку поведінку сусіди так і прозвали дівчину – Ледарка Гурі.
Як тільки рідна мати не розхвалювала перед усіма свою дочку-ледарку:
До всяких справ надається моя донечка рукодільниця: і в’яже і пряде, і кроїть і шиє, і смачно готує, і ласкавим словом зігріє.
Той хто її заміж візьме, – ніколи не пропаде!
Молодий купець почув ці слова й подумав: “Це саме така дівчина, на якій я б хотів одружитися”.
Він пішов до Гурі додому й посватався. Вони одружилися і він привіз молоду жінку до себе у дім.
Через якийсь час, він приніс великий тюк бавовни й попросив Гурі гарненько розім’яти його, розчесати й спрясти пряжу, поки він сам поїде по своїх купецьких справах. Він сказав Гурі, що пряжу, яку вона спряде, він забере з собою в інші краї і там продасть.
– Якщо повезе, то може й розбагатіємо. – сказав і поїхав. Після його від’їзду Гурі взялася до своєї улюбленої справи:
Ледарювати.
Якось гуляла вона вздовж берега ріки. Раптом чує – жаби квакають:
– Ква-а-а, а..
– Агов, жабки! – крикнула їм Ледарка Гурі. – Якщо я принесу вам тюк бавовни, то може, ви розчешете його й спрядете нитки?
– Ква-а-а, а..
Квакання здалося Гурі згодою жаб виконати роботу. І вона, радіючи тому, що найшовся той, хто зробить за неї її роботу, побігла додому.
Повернулася Гурі до берега ріки з тюком бавовни, що залишив їй чоловік, і кинула його у воду.
– Ось вам робота: розчешіть цю бавовну й спрядіть пряжу. А я прийду сюди через декілька днів, заберу нитки й піду продавати їх на базар.
Пройшло кілька днів. Гурі прийшла до жаб. Жаби, звичайно ж собі, квакають:
– Ква-а-а, а..
– Що це ви жабки все ” ква-а-а” та ” ква-а-а”. Де мої нитки? Жаби у відповідь тільки квакали. Гурі оглянулася навколо й помітила на камені біля берега зелену твань та водорості.
– Ой! Що ж ви наробили! Ви не тільки розчесали мою бавовну й спряли з неї пряжу, ви ще й виткали собі килим!
Гурі обхопила руками свої рум’яні щічки й прийнялася плакати.
– Ну добре, нехай буде так: залишайте килим собі, а мені віддайте гроші за бавовну.
Вона кричала, вимагаючи грошей у жаб, і так захопилася, що залізла у воду.
Раптом, її нога наштовхнулась на щось тверде. Вона нагнулася й підняла з дна золотий самородок. Гурі подякувала жабам, забрала золото й повернулась додому.
Повернувся купець з поїздки. Дивиться: в кімнаті на полиці лежить великий шматок золота. Здивувався і питає:
– Послухай, жінко! Звідки це в нас шматок золота зявився?
Отут Гурі й розповіла йому про те, як вона бавовну продала жабам і як жаби розрахувалися золотом.
Чоловік був просто у захваті. З радощів він запросив додому тещу, подарував їй багато всяких подарунків і почав хвалити її і дякувати за те, що вона виховала таку тямущу доньку-рукодільницю.
А теща була жінкою розумною. Вона відразу зметикувала, що тут щось не так й швиденько здогадалася, як усе було насправді. Вона відразу злякалася, що тепер її зять дасть дочці ще яку-небудь роботу. І усе вилізе назовні.
Та тут у кімнату, де йшло святкування на честь Гурі, залетів жук. Він літав туди-сюди над головами людей і голосно дзижчав. Отут теща раптом піднялася й привітала жука:
– Здрастуй, здрастуй, дорога тітонька! Бідна моя тітонька, усе ти у справах та турботах, працюєш не покладаючи рук. Та навіщо тобі усе це, навіщо?
Зятя від цих слів просто як громом вдарило:
– Мамо, з вами усе у порядку? Що це ви таке говорите? Як цей жук може бути вашою тітонькою? А теща й каже:
– Слухай мене, синок. Ти знаєш, що у мене від тебе секретів немає, ти ж мені як рідний син. Уяви собі, цей – жук і є моя тітонька. Справа у тому, що їй доводилося багато працювати день у день. Та чим більше у неї було роботи, чому старанніше вона трудилася, та ставала усе менше й менше, поки не перетворилася на жука. У нас у роді зі всіма таке може трапитися, ми дуже працьовиті. Але ті з нас, хто перепрацюється – стають маленькими й перетворюються у жуків.
Коли зять почув це, він відразу заборонив своїй дружині робити будь яку- роботу, щоб не дай Боже, вона не перетворилася на жука, як її тітонька.
