Недалеко від села, в убогій халупі, жив бідний селянин зі своєю дружиною. Чоловіка звали Лопі, а його жінку Лапі. Їм ніби на роду було написано жити в злиднях: за щоб вони не взялися, все не в лад.
У молоді роки дав їм бог та діток, та всі вони померли, і не залишилося у батьків опори на старість. Як два висохлі пеньки сиділи чоловік і жінка щовечора на лавці. Часом через якусь дрібницю починали вони сваритися і лаятись. Кожен знає, що, затіявши сварку, людина часто намагається звалити провину на іншого, або звинуватити його в тому, у чому той ні сном, ні духом не винен. Тому під час суперечок можна було чути від Лопі такі слова:
— Пощастило б мені знайти кращу жінку, я, може, багатою людиною став би…
Але Лапі була набагато моторніша на язик, ніж чоловік: скаже він одне слово, а вона йому у відповідь десять, а то й двадцять. Тому якщо чоловік заводив таку розмову, яку ми тільки-що переказали, то далі перших слів йому вимовити не вдавалося. Лапі відразу ж починала кричати:
— Ти, обірванцю нещасний! Якщо по своїй дівочій недосвідченості не зуміла вибрати собі кращого чоловіка, в цьому є звичайно, і моя вина.. Але, правду кажучи, я часто думаю, чи не чаклунством ти мене заманив? Хто тебе знає, яке зілля ти мені потайки підмішував у їжу та напої, доки не приворожив мене? Наречених у мене було хоч греблю гати, і не зустрінься я, собі на біду, з тобою, голодранцем, сиділа б сьогодні як пані за багатим столом. А тепер маю через тебе, недбайливого, терпіти голод і злидні, доки смерть не позбавить мене від цих мук. І що наші діти повмирали — теж твоя провина, не вмів ти ні про дружину, ні дітей дбати!
І так лилися її слова без кінця, наче вода в струмку, поки чоловік іноді не затикав їй рота.
Сиділи якось увечері чоловік і дружина на лавці біля печі і зазвичай сварилися, як раптом у кімнату увійшла жінка в розкішному вбранні. Побачивши її, Лапі відразу замовкла, а Лопі опустив занесену руку. Пані ласкаво привіталася з господарями і сказала:
— Ви люди бідні і чимало горя бачили за своє життя. Але через три дні вашим негараздам прийде кінець. Тому не сваріться, а краще подумайте, чого вам побажати, щоб стати щасливими. Хоч я і виглядаю звичайною людиною, але в дійсності я могутня чарівниця і можу виконувати бажання людей. Три дні маєте на роздуми, і три бажання вам можна назвати. Скажіть вголос, що б ви хотіли отримати, і таємна сила відразу ж все виконає. Але будьте розсудливими і не висловлюйте пустих бажань.
Сказавши це, жінка попрощалася з господарями і швидко вийшла з кімнати.
Лопі та Лапі, забувши про свою сварку, мовчки дивилися на двері, до яких увійшло це диво, а потім зникло. Нарешті чоловік сказав:
— Ходімо спати. У нас ще три дні попереду. Треба їх витратити з толком і придумати такі бажання, щоби одразу зажити приспівуючи.
Але хоч у старих було в запасі цілих три дні, вони півночі не спали і всі думали, які б бажання їм назвати.
Спокій і тиша панували у хатці всі ці дні! Лопі й Лапі немов переродилися: вони розмовляли між собою лагідно, кожен заглядав у вічі другому, намагаючись вгадати, чого хочеться, і виконати його бажання. Проте більшу частину дня чоловік і дружина мовчки сиділи в кутку, роздумуючи, чого побажати.
На третій день після полудня Лопі пішов у село, де того ранку закололи свиню і зараз, напевно, вже варили ковбасу. Лопі захопив із собою з хати казанок із кришкою і хотів попросити у сусідки трохи навару від ковбаси, щоб зварити в ньому ввечері капусту. Лопі вважав, що якщо людина добре поїсть, то й думки в неї будуть добрі. Повернувшись додому, він поставив на вогонь казан з капустою, щоб вечеря зварилася вчасно.
Увечері, коли настав час назвати бажання вголос, чоловік і дружина сіли за стіл, на якому диміла миска з капустяною юшкою. Покуштувавши ложку-другу смачної страви, Лапі сказала з задоволеним виглядом:
— Дяка богу за чудову юшку, нею справді наїсися досхочу. От би ще ковбаси!
І раптом – бац! — зі стелі на стіл упала довга ковбаса. Чоловік і дружина були так налякані цим подарунком, що їм і на думку не спало відразу взятися за ковбасу. Лопі зрозумів, що перше бажання вже виконане, і це його так розчарувало, що він закричав на все горло.
– Ех ти! Та хай вона в тебе на носі повисне, якщо…
Але бідолашний хлоп не зміг від переляку договорити: ковбаса вже висіла у Лапі на носі, та так, наче росла від одного кореня з носом.
Що тепер робити? Два бажання пропали даремно. А, крім того, у Лапі був тепер такий дивовижний ніс, що вона не наважилась б показатися людям на очі. У чоловіка і дружини, правда, залишалося в запасі ще одне бажання, і якби добре подумати, можна було б все влаштувати по-доброму. Але в бідної Лапі в цю мить не було іншого бажання, як позбутися ковбаси, тому стара і висловила його вголос. І тієї ж миті ковбаса зникла.
Тепер усі три бажання були названі, але Лопі та Лапі, як і раніше, залишилися бідняками, і довелося їм, як і раніше, жити в убогій халупі.
Довго чекали вони, чи не з’явиться ще раз чудова гостя та так і не дочекалися.
Хто не вміє вчасно спіймати несподіване щастя та утримати його, той втрачає його назавжди.
