Якось влітку молода жабка побачила журавля. Той стояв на одній нозі й дрімав.
“Які довгі ноги, – подумала жабка. – Я такі вперше в житті бачу”.
Жабку звали Вамінгу. Вона була дуже допитлива: пострибала до журавля, щоб гарненько його роздивитися. Той дрімав, ні на кого і ні на що не звертаючи уваги.
– Тобі набридло стояти на двох ногах, чи в тебе одна болить? – запитала Вамінгу, тому що їй дуже захотілося дізнатися, чому цей птах підібгав одну ногу.
– Ні, нічого в мене не болить, – знехотя відповів журавель. – Я хочу спати.
– А як тебе звати? – не вгамовувалася Вамінгу.
– Сятильгак.
– Ти на когось сердишся?
– Ні, ні на кого не серджуся.
– Тоді давай пограємося, бо мені самій нудно.
– Ні, я вже награвся.
– Тоді давай пострибаємо разом.
– Ні, я вже настрибався.
– Ну то давай бігати! Я тікатиму, а ти лови.
– Ні, я вже наловився.
– Кого ж ти ловив? – запитала жабка, озираючись навсібіч. – Нікого не видно!
– Ловив я таких балакух, як ти. Наловив стільки, що живіт у мене повнісінький. Пограємося завтра! – сказав і знову задрімав.
Покліпала жабка очима, та так нічого й не зрозуміла.
А ти зрозумів?
