Жив коваль розкошуючи і лиха не знав.
– Що це, – казав коваль, – жодного лиха я за своє життя в очі не бачив! Хоч подивився б, яке там таке лихо на світі.
От і пішов коваль лиха шукати. Ішов, ішов, зайшов у дрімучий ліс; ніч близько, а ночувати ніде і їсти хочеться. Оглядається навсібіч і бачить: недалечко стоїть велика хата. Постукав – ніхто не відгукується; відчинив двері, зайшов – порожньо, недобре. Заліз коваль на піч і ліг спати не вечерявши.
Почав було вже засинати коваль, як двері відчинилися, і зайшла до хати ціла отара баранів, а за ними Лихо – баба величезна, страшна, з одним оком. Понюхало Лихо довкола і каже:
– Е, та в мене, певно, гості; буде мені, Лиху, чим поснідати: давненько я людського м’яса не їло.
Запалило Лихо скіпку і стягло коваля з печі, як малу дитину.
– Ласкаво прошу, нежданий гостю! Дякую, що завітав; певно, ти зголоднів і схуд, – і лапає Лихо коваля, чи гладкий, а в того від страху жижки тремтять.
– Ну, нічого робити, спершу повечеряймо, – каже Лихо.
Принесло велику в’язку дров, затопило піч, зарізало барана, розчинило і засмажило.
Сіли вечеряти. Лихо по чверті барана за раз до рота кладе, а ковалю шматок у горло не лізе, дарма що весь день нічого не їв. Питає Лихо в коваля:
– Хто ти такий, людино добра?
– Коваль.
– А що вмієш кувати?
– Та все вмію.
– Викуй мені око!
– Добре, – каже коваль, – та чи є в тебе мотузка? Треба тебе зв’язати, бо ти не дасися; я б тобі вкував око.
Лихо принесло дві мотузки: одну грубу, а іншу тоншу. Коваль узяв тоншу мотузку, узяв Лихо та й каже:
– Ану, бабцю, покрутися!
Покрутилося Лихо і порвало мотузку.
Тоді коваль узяв уже грубу мотузку, скрутив бабцю добряче.
– Ану, тепер покрутися!
Покрутилося Лихо і не розірвало мотузок.
Тоді коваль знайшов у хаті залізний шворінь*, розжарив його в печі добіла, поставив Лиху на самісіньке око, на здорове, та як ударить по шворню молотом – так око тільки й зашипіло. Повернулося Лихо, розірвало всі мотузки, схопилося як навіжене, сіло на поріг і крикнуло:
– Добре ж, негіднику! Тепер ти не втечеш од мене!
Ще більше злякався коваль, сидить у кутку ні живий ні мертвий; так усю ніч і просидів, дарма що спати хотілося. Уранці стало Лихо випускати баранів на пашу, та все по одному: помацає, чи справді баран, ухопить за спину і викине за двері. Коваль вивернув свого кожуха вовною назовні, одягнув рукави і пішов навкарачки. Лихо помацало: відчуває – баран; схопило коваля за спину і викинуло з хати.
Підхопився коваль, перехрестився і ноги в руки. Прибіг додому, знайомі його питають:
– Чого це ти посивів?
– У Лиха переночував, – каже коваль. – Знаю я тепер, що таке лихо: і їсти хочеться, та не їси, і спати хочеться, та не спиш.
____________________
* Шворінь – стрижень, що слугує вертикальною віссю передка у візку.
