Ходив лис берегом понад воду і що побачив яку маленьку рибку, що підплила під берег погрітися на сонці, борзо хапав її і поїдав. Побачили се більші риби і стало їм ніяко, що до їх господарства вмішується якась патлата біда. Поплили до свого короля по раду, що мають робити. Король вислухав їх і каже: «Приведіть його сюди на глибину Дністра, тут ми затягнем його в воду, розпоремо, виймемо серце, з’їмо і будемо такі мудрі, як лис».
Пішли риби сповняти раду короля.
Підплили дві риби під берег, стали перед лисом і кажуть: «Проше пана месіяша, чи не поплили би ви з нами, щось потребує вас наш король». — «Чому би ні? Як треба, то треба».
Сів лис на риби, плинуть на середину ріки. Але питає лис риб: «А ви не знаєте, чого ваш король потребує від мене?» — «Як би ні? Знаємо! Він казав, що треба ваше серце випороти і з’їсти, то будемо такі мудрі, як ви». — «Е, коли так, то завертайте назад, бо я лишив серце вдома; але я скочу і за минуту принесу сюди».
Завернули риби назад. Скочив лис на берег та й каже: «Які ви дурні! А де ж є хто такий, аби ходив без серця?»
Риби зміркували, що лис вивів їх в поле, але пропало, бо що годні йому тепер зробити?
