Виїхав якось у степ мисливець із собаками-хортами. Побачила його лисиця, злякалася і припала до землі.
— О, шановна перепілочка! — благала вона, помітивши перепілку. А я подарую тобі мішок проса.
Почула перепілка ці слова і каже:
— Ну що ж, я виконаю твоє прохання,— і полетіла назустріч мисливцеві.
Стала пурхати над самою землею, собаки кинулися за нею, і перепілка потягнула їх за собою в протилежну сторону від того місця, де заховалася лисиця.
А лисиця тим часом кинулася навтьоки. І тільки коли хортів вже не було видно на горизонті, лисиця зупинилася і сховалася в колючому чагарнику. І тут до неї підлетіла перепілка:
— Ну, де обіцяне просо? — запитала вона.
Відповідає лисиця:
— Вуха мої почули собачий гавкіт, очі мої побачили мисливця, а ноги— побігли. Я сама себе врятувала. Що ти від мене хочеш?
Але поки лисиця вихвалялася перед перепілкою, ззаду підскочили собаки-хорти і в одну мить роздерли її.
