Побачила лисиця, що на галявині біля урвища квокче пістрява куріпка, зупинилася й каже:
– Ах, куріпочко, яка ж ти гарненька! Який пишний хвостик, яке пір’ячко… А як ти співаєш!
Куріпка почала квоктати голосніше.
– Але знаєш, – сказала їй лисиця, – якби ти співала із заплющеними очима, ти б виглядала ще гарнішою… Спробуй, будь ласка, заспівати із заплющеними очима!
Куріпка слухняно заплющила очі й заквоктала ще голосніше.
А лисиця тихенько підкралася до неї і схопила за хвіст. Куріпка скрикнула і розплющила очі. Але було вже пізно…
Тоді куріпка подумала й сказала:
– Ти дуже хитро мене обдурила. Але я гадаю, що ти не дуже чемна. Закладаюся, ти ніколи не кажеш своїм лисенятам “Смачного”, коли приносиш їм на вечерю птаха, такого як я. Напевно, ти й слова такого не знаєш!
– Та замовкни вже! – не витримала лисиця. – Торочить “Смачного, смачного, смачного”! – і незадоволено замахала хвостом.
А куріпка вирвалася з пащі, та й слід її прохолов.
– Гей, де ти? – закричала розгублена лисиця.
– А я від тебе втекла! – почувся тоненький голосок у колючих кущах над урвищем.
