Одному чоловікові під лісом пустошили дики кукурудзи. Вийшов він раз уночі з трубкою та й каже: «Я їх мушу допильнувати». Приходить, а то свиня з пацятами розклалася собі в кукурудзах. Прийшов він, зачав трубити, а вона як чує голос, а нічо не видить, то тікає, а як видить чоловіка, що трубить, та й біжить до нього і хоче з’їсти. І вздрів він, що вона ся не боїть, біжить до нього, а він з страху виліз на явір. Вона прийшла під явір, подивилася, що йому нічо не зробить, бо він високо, і пішла назад у кукурудзи; наїлася кукурудзів; зробився досвіток, пішла вона в ліс. Прийшлося рано, той злізає з явора, прийшов додому, взяв рискаль і копав яму на самім тракті, куда звірина ходить. Але як копав, то ніхто не видів, лиш лисиця. І він викопав, прикрив травою і пішов додому. А то яма була в споді широка, а вгорі вузенька. Прийшла лисиця, пообзирала та й каже: «Отут я заведу свого багатого вовка».
І втішилася, прилітає до вовкової діри й каже: «Сватку, ви маєте такої баранятиии! До чого то м’ясо, то худе; ходіть під село, там свині люди вивозять — дуже гинуть — то собаки кигають, а ми аби хоть не покушали?» Утішився вовк дуже і каже: «Дякую тобі за се, що-с мені дала знати, то ж ходім».
Ідуть лісом, ідуть, але недалеко тої ями каже лисиця до вовка: «Ану, хто буде борше бігти? Ти є великий звір, сильний, хто буде борше бігти?» Лики обоє, лики, лисиця ніби його перебігає, а вовкові встидно стало, що аби така лисиця перебігла такого вовка, надлетів над яму та й впав в яму. Обзирається в ямі та й каже: «То тут є свинятина?» А вона ся засміяла до нього та й каже: «Так, так, не хотів-ис їсти баранятину, не будеш і свинятину». Вовк гірко заплакав і чекає далі в ямі, бо вискочити не може: була дуже глибока.
Виходить рано той чоловік і каже: «А, то й вовчики поїдали мої кукурудзи?» Вовк став, видивився на нього та й каже: «Ще-м зроду не їв, чоловіче, кукурудзів; мене тут лисиця запровадила»…
