Давним-давно, біля підніжжя гір Гімалаїв, на березі широкого Гангу жила-була мавпа. Вона жила на гілках високого дерева, повного смачних плодів інжиру. Життя було прекрасне, і мавпа кожен день смакувала соковитими фруктами.
У річці жило багато крокодилів. Одна крокодилиха вже давно спостерігала за мавпою, за тим, як вона спить і їсть на дереві.
Мабуть, серце цієї мавпи дуже смачне, адже вона їсть так багато солодких фруктів, – сказала собі крокодилиха. – Я хочу з’їсти цю мавпу. Вона попливла до свого чоловіка.
– Бачиш велику мавпу на тому дереві? Принеси мені її серце, я хочу його з’їсти.
Крокодил відшукав очима мавпу на дереві і задумливо відповів дружині:
– Мавпа живе високо на дереві, а я плаваю в річці, як я її зловлю?
– Мені все одно, як ти її зловиш, але я хочу її серце, – сердито закричала крокодилиха і попливла, голосно ляскаючи хвостом по воді.
Чоловік знав, що якщо вона вбила собі щось в голову, то не заспокоїться, поки не отримає це.
– Гаразд, гаразд, люба, заспокойся, – мирно промовив крокодил. – Я що-небудь придумаю.
Крокодил довго розмірковував, і нарешті, придумав план.
– Я знаю, що робити, – сказав він сам собі. – Я запропоную мавпі покататися на моїй спині.
І він підплив до дерева, на якому обідала мавпа.
– Добрий день, пані Мавпо. Як поживаєте? – ввічливо почав крокодил, намагаючись здаватися доброзичливим і усміхаючись показав всі свої величезні зуби. Він був не дуже розумний.
– У мене все чудово, дякую, – відповіла мавпа, намагаючись не показувати страху при вигляді крокодилячої пащі з гострими зубами.
– Пані Мавпа, чому ви їсте плоди тільки з цього дерева? На острові посеред річки є дуже багато соковитих смачних плодів манго, – запитав крокодил.
– Я не можу переплисти річку, вона надто глибока, – відповідала мавпа.
– Нічого страшного, я можу перевезти Вас туди на своїй спині, – запропонував крокодил.
Мавпа не дуже довіряла крокодилу, але вона була жадібна, і їй дуже хотілося спробувати манго на острові. Все-таки мавпа зважилася і зіскочила з дерева прямо на спину крокодила.
– Тримайтеся міцніше, ми пливемо, – сказав крокодил. Пропливши трохи, він раптом пірнув.
– Навіщо ти це зробив? – кричала мавпа, пирхаючи і відпльовуючись. – Я мало не потонула!
– Ти потонеш! – відповів крокодил. – Я буду тримати тебе під водою, поки ти не помреш, а потім я віддам твоє серце своїй жінці. Вона дуже хоче з’їсти його.
– Ти повинен був сказати мені про це, поки ми не відпливли від мого дерева, – засмучено сказала мавпа. – Я не взяла серце з собою. Я не ношу його постійно в своїх грудях, тому що його можуть пошкодити гострі гілки, коли я лажу по деревах. Відвези мене назад до мого дерева, коли я поїм манго, то віддам тобі своє серце.
– Ні, ніякого манго. Спочатку ми попливемо до твого дерева, ти віддаси мені серце, а потім займемося манго.
– Добре, зробимо як ти хочеш, ти тут головний, – погодилася мавпа.
Коли вони підпливли до дерева, мавпа спритно вилізла на саму верхівку і крикнула звідти крокодилу:
– Ти найдурніший крокодил на світі! Хіба хто-небудь тримає своє серце на дереві? Ти більший за мене і в тебе повно гострих зубів в пащі, але я розумніша! Моє серце в моїх грудях, залізь сюди і забери його, якщо зможеш.
Крокодил зрозумів, що його обдурили:
– Це жахливо, що я скажу своїй дружині? Вона так сподівалася покуштувати серце мавпи.
І сльози котилися з його очей, коли він плив до своєї сварливої дружини.
