Старий дід усю зиму, щоб не сидіти без діла, плів з молодого бамбука капелюхи. А коли настало літо, вирішив понести їх у місто й продати. Взяв коромисло, попричіплював до обох кінців но кошику з капелюхами і вирушив у дорогу. До міста світ не близький, тож дід стомився і десь на півдорозі йому схотілося відпочити. Сів у затінку під великим деревом і незчувся, як заснув.
Тим часом стара мавпа вивела зграйку мавпенят на прогулянку. Поки малеча стрибала з гілки на гілку, стара мавпа почала оглядати все довкола і внизу під деревом побачила два кошики з капелюхами, а також старого діда в капелюсі, що мирно спав, обпершись спиною на стовбур дерева. Стара мавпа тихенько спустилася вниз. Слідом за нею те ж саме зробили і мавпенята.
Мавпа взяла капелюха і, дивлячись на діда, приміряла його собі на голову. Мавпенята деякий час дивились на неї, а тоді в одну мить розхапали всі капелюхи. За хвилину, понадівавши їх собі на голови, подалися гуртом назад на дерево. Там вони знову почали бавитись та весело сміятись одна з одної. Адже мавпа в капелюсі – досі небачене диво.
Голосний сміх та веселі вигуки розбудили старого. Він протер очі і насамперед подивився на свої кошики. Але вони були порожні. Перевів погляд на дерево, і все зрозумів.
– Гей ви, бешкетниці, покладіть мої капелюхи на місце! – загукав він до мавп.
У відповідь мавпи засміялися. Жодна з них не збиралася розлучатися з цікавою іграшкою.
Старого починала брати злість. Він закричав голосніше:
– Негідниці, якщо не повернете мені капелюхів, то я вас усіх переловлю!
Мавпи побачили, що старий бігає довкола дерева, вимахуючи руками, і
собі почали наслідувати його, а про те, щоб повернути капелюхи, жодна з них і не подумала.
Дід сердився дедалі дужче. Погрожуючи кулаками і гнівно тупаючи ногами, він попередив їх:
– Якщо ось зараз не повернете мені капелюхів, то потягну вас до міста, і там вас усіх посадять до в’язниці!
Мавпи й собі почали погрожувати одна одній кулаками та тупати ногами, проте капелюхів старому не повертали.
Втративши всяку надію, дід зняв з голови свого капелюха і почухав потилицю. Усі мавпи зробили те ж саме. І старий раптом радісно посміхнувся. «Так ось він, вихід! – промайнула в голові думка.– Вони ж наслідують кожен мій рух».
– Хе-хе-хе! Хай вам грець! – мовив він голосно і кинув свого капелюха на землю. З дерева тої ж миті посипалися всі інші капелюхи.
Дід швиденько зібрав їх, поскладав у кошики і гайда в місто, поки ще чогось не трапилось.
