Китайська народна казка
У повіті Чжуці провінції Чжецзян гора, яка зветься Хуан Туншань, тобто Мідна гора. Міді там, правда, ніхто не бачив, а от чому гору так назвали, про це ви довідаєтесь із цієї казки.
Кажуть, що колись жив під тією горою поміщик. Було у нього вдосталь і землі, й добра всякого, та йому було все мало.
Тож одного разу, коли він сидів у вітальні, з подвір’я долинуло цокотіння чоток, і слідом за цим до вітальні зайшов чернець.
— Милосердний добродію, пожертвуйте на свічки та на оливу для лампадок. Хай бог захистить численних синів та внуків ваших, пошле вам щастя та довгі роки життя,— пробурмотів чернець, кланяючись господареві.
— Іди, іди геть звідси! Немає в мене грошей! —закричав поміщик, аж змінившись на обличчі.
— То нічого, що грошей немає, тоді дайте рису,— вів далі чернець.
— Який там рис, висівок і то чортма!
— Добродію,— благав чернець,— подайте на свічки та на оливу, а я відкрию вам таємницю, як перетворювати речі на золото, срібло або перли.
Ледве-но поміщик почув про це, його вуха враз настовбурчились, але, завжди обережний, він подумав: «Може, чернець хоче обдурити мене? Нібито знає, як перетворювати речі на золото, а сам ходить і просить милостиню… Та все ж, чи бреше він, чи правду каже, а спробувати можна. Коли надумавсь ошукати мене, то не дуже поживиться, хіба що доведеться кілька разів погодувати його». Посміхнувся поміщик і каже:
— Останнім часом сам сиджу без грошей, зайди краще через кілька днів… То кажеш, що вмієш перетворювати речі на золото, срібо та перли?
— Я ніколи не брешу,— відповів чернець.
Поміщик невимовно зрадів, але намагався не виявляти своєї радості і вдавано байдуже мовив:
— Золото, срібло та перли для мене не диковина, а от щоб звичайні речі на них перетворювались, цього ще не бачив. Покажеш мені, як це робиться?
— Гаразд.
Поміщик покликав служників, звелів їм поселити ченця в окремій кімнаті й нагодувати його. А коли той попоїв, запропонував йому:
— Зроби мені для початку зливків з двадцять срібла.
— Завтра вранці будете мати,— відповів чернець.
Увечері поміщик наказав слугам:
— Глядіть мені, щоб часом уночі чернець не втік. А коли щось із майна пропаде, шкури з вас поздираю.
Взагалі поміщик прокидався дуже пізно, а тут схопився ще вдосвіта, примчав до кімнати, де спав чернець, і зазирнув у щілину: гість іще спав. Він заспокоївся й знову пішов досипати.
Коли поміщик нарешті встав, чернець уже чекав на нього. Коли господар вийшов зі спальні, він простяг йому двадцять зливків срібла.
Узяв поміщик теє срібло, підкинув кілька разів на руці, оглянув його з усіх боків — метал справжній, без фальші. Зажмурив від щастя очі і почав ченця розхвалювати.
На другий день попросив він п’ятдесят зливків золота, на третій — ще п’ятдесят, на четвертий — уже сотню перлин, і чернець приносив усе те.
Минуло півмісяця. Поміщик висловлював все нові й нові побажання. Чернець нарешті не витримав і каже:
— Все, що я вам приносив, мені давала мідна черепаха. А сьогодні вона відмовилася виконувати мої прохання. Отже, самі просіть її.— 3 цими словами він вийняв з кишені мідну черепаху, поклав її на стіл, а сам пішов.
Черепаха була невеличка, до того ж мертва. А чернець казав, що вона може перетворювати речі на золото, срібло та перлини. Не вірилося поміщикові, та все ж він став перед черепахою навколішки і, без упину кланяючись, почав благати:
— Мідна черепахо, дай мені скарбів, мідна черепахо, дай мені скарбів.
Враз у черепахи, яка ще за мить здавалася мертвою, оживились очі,
почали рухатись ноги, і вона сказала:
— Усе золото, срібло й коштовне каміння, що ти одержав від мене, я забрала у твоїх родичів та друзів, більше у них нічого немає.
Але поміщик не хотів так просто відступитися, він знову вклонився й сказав:
— Немає у друзів, немає у родичів, так є в інших людей.
— А навіщо тобі ці скарби?
— Бо всі люблять багатство, і що його більше, то краще,— відповів поміщик.
Розгнівалася черепаха, її тіло почало поволі рости, поки вона нарешті стала така велика, як стіл.
— Лізь до мене у живіт і бери.— Вона роззявила рота і проковтнула по-міщика.
Слідом за поміщиком туди ж попливло і все його майно. А коли черепаха знялася в повітря й полетіла, вітер розвалив і поміщицький дім.
Проковтнувши поміщика та все його багатство, черепаха врятувала від нещастя всіх сільських бідняків. Один із них, що раніше наймитував у цього самого поміщика, почав ходити в гори по хмиз. Одного разу він почув, ніби хтось його кличе. Озирнувся й бачить: сидить на камені мідна черепаха завбільшки зі стіл.
— Якщо тобі щось треба, скажи мені, я допоможу,— мовила вона колишньому наймитові.
— Нічого мені не потрібно. Хіба ось ніж, яким я рубаю хмиз, затупився. Хотілося б мати гострий, та грошей катма, щоб нового купити…— відповів він.
— Стукни мене тричі но спині й скажи: «Мені потрібен новий ніж, яким хмиз рубають».
Наймит так і зробив — і тут-таки із рота черепахи вилетів новий ніж, та такий гострий, що не лише дерево, а й камінь можна ним рубати.
Коли наймит зібрався йти, мідна черепаха промовила:
— Якщо твоїм рідним чи друзям щось буде потрібно, скажи їм, нехай приходять, тричі назвуть моє ім’я, і я з’явлюсь.
Прийшовши додому, селянин розповів родичам та друзям про все, що з ним сталося в горах.
Відтоді всі, кому нічого було їсти, у кого в сім’ї були хворі і бракувало коштів на лікування, йшли до мідної черепахи, і вона допомагала їм.
Довідався про це один ледацюга і думає: «Якщо я попрошу грошей у мідної черепахи, то вона мені багато не дасть. А що, коли розпорю їй живіт і вигребу всі скарби, які там є? Ото добре буде!»
Прихопив із собою ледар ножа й побіг у гори.
— Мідна черепахо! — прокричав він тричі. Черепаха з’явилась і питає його:
— Що тобі потрібно?
— Вдома їсти нічого,— промовив ледар жалібно.
— Стукни мене тричі по спині,— сказала черепаха.
Підійшов ледар до неї і замість того, щоб стукнути по спині, вихопив ножа й замахнувся. Не стала черепаха чекати, поки ледар зажене їй ножа в спину, а відкрила пащу й проковтнула його.
Після цього черепахи не стало. Відтоді її вже не бачили. Тільки перед тим, як має піти дощ, з боку гори можна почути крик мідної черепахи.
Ось чому місцеві жителі назвали ту гору Мідною.
