Був один цар і мав трьох синів. Два були розумні, а один дурний. Той цар був уже в глибокій старості. Однієї ночі мав він красний сон: снилося йому, що є така вода, коли вмитися нею, то можна стати молодим. Рано пробудився він, став оповідати своїм синам і сказав:
— Котрий з вас дістане мені тієї води, наполовину царства матиме.
Відозвався старший син:
— Я вам, тату, дістану тієї води.
Зараз наказав майстрам робити корабель. В той час зробили корабель. Взяв він собі кілька жовнірів і поїхав за водою. Вже рік немає його. Середульший син каже до тата:
— Я їду, аж я вам, тату, тієї води дістану. Поїхав і другий.
Немає і того вже рік, а старшого два роки. Тепер каже третій:
— Тату, я поїду, аж я вам тієї води дістану. Відповідає йому тато:
— Іди, дурню! Ті розумні поїхали, та й стільки часу їх немає.
Почав просити тата. І дозволив йому цар їхати. Поїхав він, взяв з собою лиш два стареньких жовніри.
Ну, їдуть вони морем, їдуть місяць, ба й два місяці, немає ніде чужої землі. Їдуть далі, забачили гору, таку високу, що аж страшно дивитися на неї. Каже царевич до своїх вояків:
— Будемо під нею ночувати:
Приїхали під неї, стали і уздріли світло в тій горі. Прив’язали корабель, а царевич пішов до того світла. Приходить туди, бачить старичка і каже:
— Добрий вечір, татуню!
Старичок відповів йому і питається його, звідки він там узявся. Той почав йому розказувати всю правду, який татові сон снився за воду.
Каже йому той пустельник:
— Є така вода, але далеко. Я тут уже сто років живу, а ще не бачив я ні пташки, ні мурашки, аж тебе перший раз. Що б тобі подарувати? Подарую я тобі це весло — що раз погорнеш ним, то й сто миль пройдеш.
Подякував старичкові, а старичок каже:
— Їдь попід цією горою, там іще моїх два брати живуть, щось і вони подарують тобі.
Подякував і поїхав.
Приїхав до другого знов надвечір. Приходить до другого старичка і каже:
— Добрий вечір!
Відповів йому старичок і питає його так, як той перший старий.
Він і тому всю правду каже. А старий йому відповідає:
— Є вода, але ще далеко. Двісті років тут живу, не видів нікого, аж тільки ти до мене в гості прийшов. Треба тобі щось подарувати. На тобі цю сопілочку. Як прийдеш до тієї води, а та вода на дуже високій горі, то заграєш — і все зсунеться на долину.
Взяв царевич ту сопілочку і пішов. Але як виходив, казав йому той дідок:
— Їдь до мого найстаршого брата, він також тебе нагородить, а як усе зробиш, поверни до нас звідти.
Він пообіцяв, що поверне.
Поїхав королевич до третього старичка. Приїздить він до нього, той старичок вздрів та й каже:
— Куди ти, королевичу, в далеку дорогу пустився?
А він зачав розповідати, що за молодильною водою татові. Старик каже йому:
— Є вода молодильна, вже не дуже далеко. На ж тобі три пляшечки: як приїдеш до тієї води, набереш одну — буде миша, кинь; набереш другу — буде щур, кинь й другу; набереш третю — буде чиста, сховай!
Іще каже:
— Королевичу, дорогий, триста літ тут живу, не видів ні пташки, ні мурашки, аж тебе перший раз бачу, то прошу тебе, королевичу, будеш вертатись назад, вступи знов до мене.
Ну і поїхав. Приїздить під гору, як подивився на неї, а вона така висока, більше як тисячу сажень. Наказав від’їхати кораблем трохи, вийняв ту сопілочку, що йому дав старичок, як заграв у неї, а гора ізсунулася на долину. Приїздить королевич до берега, виходить з корабля, бере одного вояка з собою і йде на ту гору. Приходить до криниці, зачерпнув однією пляшечкою — є миша, кинув; зачерпнув другою — щур, знову кинув; зачерпнув третьою — чиста вода, сховав її до кишені.
Іде уже звідти, дивиться: такий палац — самим сріблом і золотом оздоблений, що він аж здивувався та й каже до того вояка:
— Мій тато який багатий і не має такого палацу, ану, зайду подивлюся.
Приходить до палацу, відкриває, входить до покоїв. В одному покої лежить сіно, в другому — жито і пшениця в великих мішках. Входить до третього покою — стоїть стіл, на нім стоїть три пляшки вина і лежить три хлібини. Сідає коло столу, п’є з одної пляшки і крає одну хлібину, п’є з другої, крає і другу хлібину, і так третю, і хліба знов, напився і наївся.
Дивиться — лежить панночка в ліжку, спить.
Будить і будить — не встає. Що робити? Бере перо в руки, пише картку, що такий-то був тут. І виходить до корабля; сідає і їде додому, утішений тим, що є вода.
Як раз погорне веслом, то сто миль проїде. Їде він, їде і приїхав до заклятої гори і вздрів здалека своїх братів на ній, що вже там пасуться, бо не було у них ні хліба, ні до хліба.
Тоді крикнув він до них:
— Видіте, аж я татові дістав молодильної води. Ну, ходіть уже додому і нате вам їсти.
Посідали разом і їдуть. Але старші радяться між собою.
— То-то нас похвалять за воду,— каже старший до середульшого,— будемо татові казати, аби зробили бал, та й, може, уп’ється найменший, а ми вкрадемо у нього тую воду. Інакше як з’явимося на очі татові?
А молодший брат був дуже стомлений, та й заснув. Брати добралися-таки якось до тої шклянки і вкрали, а йому положили другу.
Приїжджають додому, каже той наймолодший:
— А я вам, тату, дістав воду. Тато каже:
— Ану, дай умиюся!
Дав той бідака, умився тато — однаково старий. Тепер кажуть ті:
— Що ви, тату, дивитесь на дурного! То ми воду дістали, а не він.
Дали татові, умився — став молодий.
Тоді тато так зненавидів того наймолодшого, що він не може вдержатися коло тата. Такий став він татові бридкий, що не хоче тато й дивитися на нього. Біда йому…
Одного разу пішов тато з мамою на прогулянку і забули ключі від каси. Наймолодший син взяв три пояси, набрав повні самих червоних дукатів. А тато уже наказав старшому синові, аби стратив наймолодшого. Той царевич обперезався одним поясом наголо, другим поверх сорочки, а третім поверх жилетки і хотів іти в світ. Коли входить кат до покою і каже:
— Прошу, царевич, підем на полювання. Той царевич утішився і каже:
— Зараз ідем. (Гадав, що тато подобрішав до нього).
І пішли. Ідуть лісом, зайшли уже далеко. Тепер каже той кат:
— Знаєте, королевичу, що я вам маю робити? Питається той:
— Що?
— Маю вас стратити. Царевич відповідає йому:
— Знаєш що, маємо тут пса, серце з нього виймем, а я палець дам утяти. Я до тата не признаюся ніколи.
І так зробили.
Царевич замотав руку, на якій відрізали палець, і пішов у світ. Той кат взяв серце і палець, приніс і віддав цареві.
Пішов царевич далеко в світ і найнявся в одного купця, який мав три кам’яниці. Перепродував різні речі, пустив дешево все. Як почули люди, що так дешево, то йшли дуже покупці. Спродав він все до вечора і замкнув склеп. Тоді зняв з себе пояс червоних дукатів і додав до виручки.
Прийшов додому, пан його питає:
— Чому прийшов?
А він відповідає, що спродав все. Пан здивувався:
— Там речі лежали понад два роки, а ти за один день спродав? Прийшов гроші рахувати, порахував і каже:
— Якби мені ще і тих два склепи так продати…
Але там пробудилася та панночка, якій він залишив картку, коли воду брав, і пише вона до його тата, аби царевич приїхав до неї, а тут його нема…
Тепер цар просить того ката, що царевича мав стратити:
— Може, ти його не стратив.
Той відповідає, що ні. Тоді цар розписав по краю, де є такий без мізинного пальця, аби дали йому знати. Ксьондзи оголошували то по церквах, і той купець відозвався, що є в нього. Зараз подали диліжанс, і він поїхав.
Тато як уздрів його, обцілував.
От сів царевич у свій корабель і поплив. Припливає під гору, як заграв у сопілочку — гора зсунулась, він вийшов і забрав панночку.
Приїхали до його тата, побралися, погостилися і від’їхали до свого дому.
Тепер живуть собі, уже й синок у них є.
Одного разу синок розплакався. Батько не міг його нічим забавити і дав йому свою сопілочку, щоб дитина собі грала. А сам узяв рушницю на плечі і пішов у ліс на полювання та й забув сопілочку тую, що від неї гора зсувалась.
Вертається назад додому, а гора стала знов висока. Вздрів, що вже не вилізе на гору.
Та й пригадав, що мав три сестри. Він собі гадає: «Десь вони тут недалеко». Пустився в дорогу.
Іде, знайшов одну сестру, наймолодшу. Приходить на подвір’я, а там миша з карабіном бігає. Вийшла сестра, оборонила. Почав він їй розповідати все, як було, та й каже:
— Сестро, я хочу знати, де інші мої сестри. Вона йому каже:
— Іди, миша тебе проведе.
Іде миша спереду, а він за нею. Приходить до другої сестри, а там щур з карабіном. Щур підбіг до нього, сестра вийшла, оборонила. Увійшли до хати. Розповів і цій так, як тій сестрі, і каже:
— Я був би радий знати, де моя старша сестра. Вона каже:
— Ці двоє звірят тебе проведуть.
Привели його до найстаршої сестри. Дивиться, а там кіт з карабіном. Кіт нявкав, вона вийшла, оборонила. Увійшли до хати, почав розповідати всю правду: як він їздив за водою татові, як оженився, як пішов на полювання, все розповів. Вона каже йому:
— На тобі цих троє звірят, як вони тобі не дістануть тої сопілки, то ніхто тобі уже не дістане.
Взяв він їх з собою і пішов з ними до тої гори. Прийшов і каже:
— Ідіть, лізьте на гору.
Пішли, але треба було трохи через воду плисти, забрав кіт усіх звірят на себе і поплив. Вилізли на гору. Каже кіт до миші:
— Ти верти діру малу, а щур за тобою більшу.
Провертіли, прогризли двері, взяли сопілку і пішли. Приходять до води, взяв кіт знов обох і пливуть. Щур сів котові на середину спини, а миша на голову і пливуть. А миша з радості бігає по голові, кіт хотів сказати: «Сиди тихо!» — та тільки розкрив рота, а сопілка і впала у воду,
Вийшли на берег і сваряться. Питає їх царевич:
— Є сопілка?
Вони кажуть, що втопили. А він каже їм:
— Як не буде, то я вас поб’ю.
Пішли вони понад берегом, і найшов кіт рака, схопив його лапами, а рак каже:
— Королевичу, не їж мене, бо я маю дрібні діти! А він відповідає:
— Найди мені сопілку, що я втопив, тоді не з’їм. Рак пішов, шукає, нема. Виходить і каже:
— Нема!
Кіт посварився на нього і каже:
— Іди шукай, бо як не знайдеш, то я тебе розірву на шматки, де б не був, то знайду!
Пішов рак і знайшов. Виносить. Взяв кіт сопілку і віддав царевичу. Як заграв той царевич, гора зсунулася, і він увійшов до свого палацу…
І з того часу жили вони собі в добрі.
