Був собі одставний москаль, і пішов він на той світ. Ходить-ходить – ніде йому нема пристання. Аж приходить він до пекла, – аж там чортів такого багацько.
Він зараз по-московськи й кричить:
– Тьху, пропасть! Нечистий дух как смердить!
Чорти на його кричать:
– Іди собі… Чого ти хочеш? Тут не можна бути тобі!
Москаль каже:
– Пождіть, дайте мені тут у вас порозкладатись.
Забиває він кілочки по стінах та й каже:
– Це на ранець, це на муніцію, а це – на шинель, а це – на ружжо!
Ну, повішав він усе та й питається:
– Що це таке?
А чорти кажуть:
– Пекло.
– Ну, хорошо, що тепло. А що то, – говорить, – кипить?
– Душі.
– Ну, слава Богу, що є галуші. Дайте ложку.
Дали йому ложку, а він як почав їх трощити. Чорти розсердились, та давай на його кричать:
– Що ти робиш? Іди собі звідси!
А він каже:
– Ну, ходім на двір, перш покажете мені, в яку дорогу йти.
Чорти повиходили всі з пекла, а він узяв та й зачинився та й не пуска їх.
Чорти замерзли та так кричать-плачуть, а іде баба та питається:
– Чого ви плачете?
– Москаль прийшов у пекло, зачинився та й нас не пускає.
– А, дурні. Не знаєте, що зробити. Ось де є собака, візьміть, здеріть шкуру, зробіть барабан та забарабаньте, то він вийде!
Чорти зраділи та за собаку.
Облупили його, зробили барабан – тр-р-р!
Москаль кричить:
– Ох, у поход пора!
Взяв убрався та й пішов, чорти убігли та й зачинились.
Москаль вийшов надвір, дивиться – нема нічого.
– О, піддурили, бісові сини!
Та й пішов собі дальше, лучче шукати.
