Один шакал дуже зголоднів. Підбіг він до кишлаку розвідати, чи не поталанить йому чимось поживитися.
Глянув, аж під деревом порпається курка.
«Ось і здобич!» – зрадів шакал і став підкрадатися до курки. Але та вгледіла нападника, залопотіла крильми й злетіла на дерево.
– Агей, курко, хіба ти не чула новини? – гукнув з-під дерева шакал,– Між птахами й звірами оголошено мир. Тепер усі ми Друзі, товариші й брати. Забудь усе, що між нами було, спускайся на землю, погомонімо собі ладком.
Курка витягла шию й стала роззиратися: то вниз погляне, то в один бік, то в другий. Раптом червоне намисто в неї на шиї затремтіло.
– Що з тобою, курочко гарнесенька? – питає шакал,– Чого ти боїшся?
– Як же мені не боятися, коли з кишлаку мчить зграя собак? – відказує та.– А хто не боїться кусливих псів?
Зачувши про собак, голодний шакал дременув до лісу.
– Агей, шакале, ти куди? Хіба не оголошено миру між птахами й звірами? – гукнула курка йому навздогін.
– Мені здається, що собаки про це ще не знають,– відказав той, і дужче наліг на ноги.
Отак мудра курка врятувалася від голодного шакала.
