Далеко від нас на Сході, в Китаю, жив над берегом великої ріки Гуанґ-Гуо чоловік, що називався Су-Чань. Жив з жінкою і двома дітьми, хлопчиком і дівчинкою. Су-Чань мав власне господарство: коня, корову, свинку і двадцять дві курочки. Його хата була простора і тепла. На випадок голоду держав у коморі сушену рибу та муку. Непогано жилося цьому чоловікові. Не був голодним, мав усього доволі, але бачив, що його сусіди жили ще краще від нього. Закралася в його серце заздрість. От, каже він до своєї жінки:
Доля нас скривдила, бо не дала нам стільки добра, як нашим сусідам. Жінка на це йому так порадила:
— Піди до бонзи і запитай його, що нам робити, щоб бути заможними і щасливими. Пішов Су-Чань до бонзи. Бонза вислухав його, одягнув на ніс великі окуляри, знайшов у шафі грубу – грубезну книжку, розгорнув її, щось прочитав у ній і сказав:
— Заведи до хати корову — то буде тобі краще…
Послухав Су-Чань бонзу і примістив у хаті корову. Всю ніч не спали ні чоловік, ні його жінка, ні діти, бо корова виляскувала хвостом по столі та по стінах, безустанно крутилася на припоні і голосно ревіла. Вранці каже жінка до свого чоловіка:
— Іди до бонзи і скажи, що пішло нам життя на гірше…
Пішов Су-Чань до бонзи. Наклав бонза знову окуляри, розгорнув грубу книжку, щось прочитав і каже:
— Перенеси до хати свинку — то буде краще…
Послухав Су-Чань бонзу і переніс свинку до хати. Вночі в хаті діялось щось страшне: неспокійна корова колола рогами стіни і ревіла, а свинка несамовито кувікала, немов би її різали. Вранці Су-Чань побіг знову до бонзи.. .
Бонза заклав великі окуляри, розгорнув грубу книжку, щось прочитав і каже:
— Перенеси до хати двадцять дві курочки — то буде краще. Послухав Су-Чань бонзу і переніс курочки до хати.
Вночі хата обернулася в страхіття: корова реве, свинка кувікає, а курочки під стелею кудкудакають і занечищують усю обставу в хаті. Вночі, як тільки почало зоріти, побігли до бонзи обоє — чоловік і жінка. Бонза заклав великі окуляри, розгорнув грубу книжку щось прочитав і каже:
— Винесіть з хати двадцять дві курочки — то буде вам краще…
Послухали вони бонзу і винесли курочок. У хаті стало трохи чистіше і веселіше. Діти задоволено посміхаються, а мати вже веселих пісень наспівує. Другого дня пішов Су-Чань подякувати бонзі за пораду.
Бонза заклав великі окуляри на ніс, щось прочитав у грубій книзі й каже : Виведіть з хати свинку, то буде краще… Послухали вони бонзу і вивели свинку. Хата змінилася, стала просторою, ясною.
Діти на радощах стали танцювати; мати посміхається весело й обід смачний готує, а Су-Чань після свинки підмітає і весело вигукує: “Гей, як весело жити на світі!”
Наступного дня пішов Су-Чань знову подякувати мудрому бонзі. Заклав бонза окуляри, розгорнув грубу книжку і каже :
— Виведи з хати корову, то буде тобі вже зовсім добре…
Послухав чоловік бонзу і вивів корову… Від того дня не було на березі Гуанґ-Гуо більш щасливої людини від Су-Чаня. Ввечері й уранці, коли молився Богу, то додавав наприкінці такі слова:
— Дякую тобі мудрий бонзо, що зробив мене найщасливішою людиною в Китаю.
