Жив колись хлопчик на ім’я Дінако. Кожен день ходив він в ліс, рубав дрова і цим заробляв собі на прожиток. Одного разу, пропрацювавши в лісі до полудня, він спустився вниз, в долину, щоб підкріпитися і відпочити. І раптом він побачив, що його вузлик, в якому була їжа і трохи грошей – мізерний заробіток за кілька днів, – пропав.
Бідолаха сів на придорожній камінь, де він залишив вузлик, і гірко заплакав. Перехожі стали розпитувати Дінако, що трапилося, і він відповідав, що у нього вкрали всі гроші і хліб. Дінако був дуже бідний, і всі його жаліли.
Кожен намагався сказати йому кілька слів на втіху, але далі цього справа не йшла: по-справжньому допомогти йому ніхто не міг.
Сталося так, що по тій дорозі випадково проїжджав суддя з вартою. Він теж зупинився перед Дінако і запитав, чого той плаче. Вислухавши хлопчика, суддя вигукнув:
– Я знайду винного!
Він озирнувся – поблизу нікого не було. Тоді, звертаючись до одного із охоронців, суддя сказав:
– Ось цей камінь і винен у всьому. Підніми його і віднеси в місто. Завтра принесеш його до суду.
Стражник підняв камінь, а суддя велів Дінако на наступний день з’явитися в суд.
Про це незвичайну пригоду відразу ж дізналися в місті. Люди зібралися, щоб бути присутнім при такому дивному судовому розгляді. Коли всі зайняли свої місця, суддя сповістив:
– Цей камінь за злодійство засуджується до трирічного ув’язнення.
Вислухавши це дивовижне рішення, всі стали голосно сміятися. Але суддя, насупивши брови, повернувся до присутніх і сказав:
– Всі, хто стоїть тут, своїм сміхом проявили неповагу до суду. Кожен з вас повинен заплатити за це штраф в одну рупію. Нехай кожен з вас вийде в праві двері і кине в скляну посудину з водою монету.
Робити було нічого, довелося виконувати наказ. Вишикувавшись в чергу, люди попрямували до виходу і, проходячи повз посудину, кидали туди монети.
Нарешті залишився останній чоловік. Він був темніше хмари і, опускаючи в воду свою монету, весь тремтів від страху. Ледве монета занурилася в посудину, як на поверхні води здалися плями жиру. Суддя підійшов до незнайомця і зупинив його:
– Правди не приховаєш! Признавайся: це ти обікрав бідняка?
І шахрай, тремтячи всім тілом, зізнався в крадіжці. Дінако тут же повернули його гроші.
А справа була в тому, що гроші ці, потрапивши в вузлик з їжею, замаслилися і, коли злодій кинув їх в воду, на ній з’явився жир. І хитромудрий суддя відразу зрозумів, хто вкрав вузлик.
