Одна мураха, залишивши свій мурашник, стала водити дружбу з бджолами, жуками та іншою живністю, якої в окрузі було безліч.
Якось, вийшовши на пошуки їжі, мураха знайшла на дорозі зернятко. Крихтіла, пихтіла, а зернятко зрушити з місця не може. Кинулась мураха просити допомоги у своїх крилатих друзів. Першою на зустріч попалася бджола, вона перелітала з квітки на квітку, збираючи нектар.
— Бджола, а бджола, я знайшла зернятко, та не підняти мені його одній, допоможи, будь ласка,— просить її мурашка.
— Хіба ти не бачиш, що я теж без діла не сиджу! — відповіла бджола і полетіла.
Мурашці нічого не залишалося робити, як іти далі. Зустріла вона жука.
– Жук, а жук! – почала вона і, розповівши про свою знахідку, почала просити допомоги.
— Невже мені заради тебе свою роботу треба кинути?
Втративши надію на друзів, засмучена мурашка побрела назад і незабаром натрапила на свій мурашник. Побачивши, яка вона невесела, мурахи запитали її:
— Чим ти засмучена? Одинока мураха відповіла їм:
— Сама я, винна у своєму сирітстві!
Заспокоїли її мурахи, підняли та понесли зернятко. Тут до них і наша мураха приєдналася.
— Недарма кажуть: «Старий друг кращий за нових двох!» — сказала тоді одна мудра мураха.
