Увійшов мужик у крамницю та й гука до крамаря:
– А подай лиш мені оту банку з цукерками.
Той і подав. Мужик понюхав-понюхав та:
– Ні, не такі, подай оту!
Той переміняв. Мужик знову, понюхавши, не вподобав.
– Подай он аж оту! – знову гукає. Крамар, уже розсердившись, перемінив і третю. Не донюхався й звідсіль нічого мужик, постановив банку та й іде з крамниці. Взяло зло крамаря, що дурно панькався скільки часу, то й кричить на мужика:
– Куди ж ти? А гроші давай!
– За що? – питає мужик.
– А за те, що нюхав, – відказує крамар.
Мужик вернувсь, достав гроші з кишені та й стука об стіл. Постукав, постукав та й сховав. А крамар тоді:
– Нащо ж ти сховав гроші?
– А як же? – відказує той. – Яка купля, така й плата: я понюхав – ти послухав, от і квити.
