І
Це каже зоологія:
“…має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська і ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер — є в Азії, залишився і в Європі”.
Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю — між іншим, а про свиню буду говорити потім.
А тепер іще про будинок, а може, ще про кого-небудь.
Будинок…
Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п’ять кімнат, а кімнати (назад!) — дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом,— чотири квартири: Хая, сім’я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкіна. Четвертий — Пєтушков.
От.
А от припустім.
Два балкони: один вище, другий нижче.
…Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця… (Є такі ярки — цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть… не знаю). Двадцять кроків гримає духовна музика — це сад “Гастроль”. А коли стихає, тоді симфонічна оркестра.
Дивлюсь —
ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.
…А десь збираються їхати кудись. Під’їдуть до семафора, а там іще семафор, іще семафор…
Так от —
під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти.
Вечір. А потім —
ніч.
— Мяу-у-у!
Садок. Із садка арія з “Івана Сусаніна”. І тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні, сумно, тоскно, радісно… І знову сумно…
Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильцями…
А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати:
— Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно:
— Ка-арль! Ка-арль!
Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить “гав” — другий зробить “гав!”, бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує.
Хая покликала й пішла в кімнату.
А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович.
— Шьо, дєтошька?
Карло Іванович “шьо” — прибалтійський акцент: “шьо”. Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода біля латаття тихо струмкує).
Хая показала пальцем:
— Там я напісяла, візьми винеси.
Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив “генерала” і вискочив.
…А тепер —
— а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться — “Ах, ці жірні шеншіні…” (здається: жірні женшини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться — всюди… жірні шеншіні…).
Карло Іванович увійшов з порожнім “генералом” і поставив його обережно під кровать.
І сів… і не сів…
Хая сказала суворо:
— Іди. Можеш іти. Можеш сьогодні не приходити.
…Коли б’ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб настовбурчений. Так і Карло Іванович.
Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому що він північний чоловік, а на півночі довго холодно.
А прийшов сюди через півгодини (на п’ять хвилин) Райський — живе за стіною. Райський прийшов сказати:
— Єрунда!
Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стіл, спеціально, стоси.— Я здихаю! — Єрунда. З жахом: — Що ви робите? — Єрунда!.. Не думаєте ви цього: коли тези згоріли, тоді вилетіла з них літера “з”, поширяла над землею й сіла на своє одвічне місце. І пішло звучати в другім таборі:
— З-з-з-з-з-з-з!
— З-з-з-з-з-з-з!
Звучить холодно, уїдливо, одноманітно…
Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться —
-доклад по питанню… Докладач т. Райський.
…Хая взяла, за руку, а потім на вухо, а потім лукаво:
— Правда?
Похмуро:
— Так…
Тоді Хая розвела руками:
— А-я-я… Такий розумний, а теж попались на гачок… Ну й Яблучкіна!
І ще про Яблучкіну, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима:
— О темпора, о морес! Де нравственість? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? сьогодні один, а завтра другий: не все одно, з якої чашки однакове вино пити?
І брала його руку й трошки томилась:
— Я не можу! Я так не можу!
…А Карло Іванович не засне, поки в Хаї не темно. Довго не темно — прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по-цирковому: залежить ноги в залізні перекладини балкона, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти — розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (її балкон нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов — що таке?
…Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду “Гастроль”.
…А хтось поїде кудись: під’їде до семафора, а далі ще семафор, ще семафор…
II
Далеко на півдні замислилось море. Далеко далека Ялта — порт. Морські купання, і море пахне, і виноград пахне, а грона з винограду на взгір’ях. Виноград в листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить.
Так блищить: морська хвиля мчалась, й вдарило її з нальоту проміння.
…Тут Лівадія, Оріянда, Алупка, тут у старовину генуйська оселя з далекої Італії… Пахне тютюном, дурманить тютюном…
Тут нащадки лихої татарви, тепер: “шурум-бурум” — спокійні, задумливі татари… І гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах…
Відпустки дають у травні, в червні і коли вже стиглий виноград.
Хая чекала на свіжий виноград і була ввічлива до Карла Івановича, рідко тривожила його з “генералом”.
А виноград “скоро поспіє”…
…Ранок, ще рано: пів на одинадцяту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці.
…Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті — стук: це шофер.
До Зої увійшов шофер. Каже:
— Дозвольте посидіти. Ще не підвівся… совбарин.
Це про Райського — за ним приїхав.
…Минуло ще півгодини. Не прокинувся. Шофер хвилюється:
— Мабуть, піду… постукаю.
Іде й каже незадоволено.
— Атвєтствєнной… гіпо-по-по-там.
…Єсть воли волов’яча шия — Райський. Шофер не заїкається; гіпопотам не скаже, скаже зайве “по”; гіпо-по-по-там.
Нарешті прокинувся, умився. Поїхали.
Тоді до Хаї постукав Карло Іванович:
— Дєтошька, ті не пайдьош на шлюжбу?
І чути незадоволений голос:
— А ти сам не догадаєшся? Не знаєш, що в мене женська хвороба?
І тихо (про себе):
— Остолоп!
Навшпиньках од дверей Карло Іванович. Але Хая кричить:
— А молока, мабуть, не приніс?
Дійсно, молока не приніс Карло Іванович. І кидається від дверей Карло Іванович.
…З усіх ніг! З усіх ніг!..
Але напроти Пєтушков: теж на службу.
— А-а-а…
В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити! (На дощі лелека вбирає в шию голову і нижче. Так Пєтушков).
Конфетно, карамельне посміхається і руку плавко й обережно:
— А-а-а…
Карло Іванович ухилився:
— Ах! Залиште!
Біжить, побіг по молоко. Пєтушков конфектно, карамельне посміхається і чимчикує на службу.
В дорозі:
— А-а-а…
І сюди, і туди безцвітний капелюшок. Згинається, туманно розпливається. І от —
— служба.
А потім (нарешті) —
— столовка.
Хитає беззубим ротом (він не старий), каже:
— Ми з Григорій Федоровичем…
“Ми пахали”… Це з наркомом. І так думають: тут — відповідальний там, там — відповідальний тут.
Тому:
— служба, і служба “а-прима”.
…Коли Пєтушков побіг, прокинулась Яблучкіна.
Стіна. За стіною Хая. Хая демонстративно вистукує закаблучками — ходить. І Яблучкіна теж. Це так: два двори, паркан, біля паркану колючки. В колючках — і там собака, і тут собака:
— Грр! Гав! Гав!
— Грр! Гав! Гав!
Але паркан.
На Миколаївській церкві годинник ударив дванадцять. На бруку кричать грузовози.
В квартиру увійшла уборщиця. Уборщиця становиться так: між двох дверей — Хаїної й Яблучкіної.
— Баришня!
Тоді вискакують разом.
Яблучкіна:
— Можете убирати… Котік уже сів на автомобіль; (Автомобіль підкреслюється).
Між іншим: за Карлом Івановичем автомобіль не приїжджає.
Хая:
— Да, да!.. Будь ласка, скоріш, а то до нас, мабуть, приїде народний комісар.
(Народний комісар підкреслюється).
Яблучкіна зневажливо подивилась на Хаю. Її очі кажуть: — Народний комісар?.. Гм.. Не віриться.
А потім двері: хлоп! хлоп!
За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчина. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем’яшки. Згадала — пішла на кухню. Заплющила очі, розставила руки й покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні — спершу до Яблучкіної прибирати. Не зійшлись, треба в Яблучкіної, але вона з тривогою думає, що й народний комісар — це не абищо. Убирала в Яблучкіної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.
Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті розкинулась.
— Ах, Боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас, мабуть, приїде народний комісар.
А потім закричала глухо:
— Ох! Ох!
Уборщиця:
— Що з вами, баришня?
Тоді Хая сказала з тугою:
— Ах, яка ви дура… простіть мене, Прісю. Невже ви не розуміє — те, що в мене хвороба матки?
…Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої й казав:
— Ах Зою! Ві такой корошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі, сєвєрні люді надолько люпім…
Зоя:
— Я, Карло Іванович, не знаю…
І до матері:
— Мамо, вгомоніть Соню, чого вона розкричалась? Поколишіть…
III
Зоя, сім’я Зоїна. Зоя дивиться перелякано. У неї чоловіка нема (був), у неї солдатський пайок і мільйон (п’ять коп. зол. валютою) жаловання на місяць.
Зоя дивиться перелякано: єсть вулиця, єсть вітрина напроти. Колись у вітрині було порожньо, а потім появились дамські капелюшки, і Зоя трішки забула Маркса.
Хая сказала:
— Бачиш, і живеш, дурочка. А то б жила в конурці. Що значить протеже? Це мені дякуй.
Зоя дякувати не знає, а мати каже, що хліба нема на сьогодні і (о жах!) не варили кулішу в ескадроні: Зоя працює в ескадроні.
І сказала Хая:
— Ну, слава Богу, скоро вже поїду в Ялту. А потім додала з докукою:
— Тільки нудно з ним. Ах, як нудно. Я вже і так, і сяк, але не можна покинути… Ну, як я буду жити без совнаркомки?
Це про Карла Івановича…
А на покрівлі латають покрівлю. З’їли літа покрівлю, бо йдуть літа, не вертаютьси.
А на краєвиді акварелі силуети церков, силуети будівель, димарів…
Іще маленька справка:
Хая їде з Карлом Івановичем у Ялту через півтижня, а Яблучкіна з Райським на Кавказ за два дні.
Хая пішла в свою кімнату й стала напроти трюмо. Подивилась на себе.
На покрівлі латали покрівлю: стук! стук! З’їли літа покрівлю…
…Пахло розтопленим салом…
Хая дивиться в трюмо й чує: Яблучкіна знову вистукує закаблучками. Тоді Хая знову пішла до Зої й сказала з обуренням!
— Це ж хамка!
Це про Яблучкіну. І розповіла:
— Хіба я раніш так жила? Тепер що? За ідеї. А перший мій чоловік був директором у заводі… Да…
Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала.
— А що вона, ця Яблучкіна? Потаскушка! Ну візьми: я ж Райського добре знаю… Ти його раніш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась! він негліже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потім розфуфирилась… Розумієш? Амури.
І відзначила з докукою:
— А він — дурень. Радий за всяку ціну одкараскатись від неї і не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик!
…Виходив полудень до Зоїного вікна. Закричали в коридорі Зоїні й мамині діти. В саду “Гастроль” ішла репетиція, кінчалась репетиція, а за силуетами димарів курів шлях.
Подзвонили. Це Карло Іванович приніс обід. Зоя перелякано дивиться на маму, підморгує мамі, щоб не прохала в Хаї лишків Хаїного обіду. Мама похитала головою й пішла одчинити двері. А Хая пішла до себе.
…Обід починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обіду. Дивується: чому не видають шоколаду? А від борщу смердить старим салом.
Карло Іванович:
— Це ж, дєтошька, боршь, боршь всігда з старім салом.
Хая не витримала:
— Дурень!
Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ.
…За вікном “катеринка” грає “Розлуку”. Це прийшов німий і закричав за вікном по-дикунськи:
— Е-е-е!
Полетіли, мабуть, засмальцьовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! — латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція — латають покрівлю.
Коли Хая не їсть — не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитала:
— А узнав, на якій підставі цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомці?
Карло Іванович розгублено подивився:
— Ах, дєтошька! Я забуфь.
Скрикнула Хая:
— Забуфь! Забуфь! Нічого сказать — громадянин: забуфь! Хіба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А віч — забуфь! Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.
Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образивси.
— Шьорт знає шьо! Шьорт!
І підвівся й підсмикнув брюки.
Тоді Хая раптом заласкавіла:
— Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту…
Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув брюки й кинувся з кімнати.
— Шьорт!.. Прибіг до Зої:
— Тафольно… Ві, Зоя, карошій товарішь. Каварітє: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт!
IV
Поспівав виноград — там, на березі моря, де Алупка, Яйла, Чатирдаг, Карабах, де задумливі татари: “шурум-бурум” — нащадки лихої татарви.
Останні дні перед од’їздом.
Ранком уборщиця Пріся заплющує очі: чи зійдуться пальці? І в останні дні демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкіна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфектно, карамельне усміхається. Іноді й Хая йде на службу.
“…Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебним обязанностям. Предлагается гражданским…” і т. д.
Завтра Райський з Яблучкіною їдуть на Кавказ.
А перед од’їздом розігрався-таки скандал. Яблучкіна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая.
І сказала Хая:
— Боже мій, яка некультурність! Яблучкіна фиркнула:
— Будь ласка, не вчіть. Сама знаю.
— Знаєте, та, мабуть, не все… Ах, яка некультурність!..
Тоді Яблучкіна скрикнула:
— Ідіотка!
Хая зблідла:
— Що ви сказали?
— Ідіотка!
Хая в знемозі похилилась на стіну:
— Ох, мені дурно…
Але раптом побігла до дверей і крикнула:
— Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю під ніс… Сучка!
Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельне посміхався:
— А-а-а!..
Хая скипіла:
— Чого вам треба?
— А-а-а!..
— Дурень! — і вскочила в свою кімнату.
Хая конче хвилювалась і покликала Зою. Лаяла Яблучкіну, а потім говорила про Пєтушкова:
— От. Живий ескіз для комедії. Сидить у совнаркомці й підслухує, що говорять. Вислухав засідання, а потім до якогось наркома:
“Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданіє”.— “Да, да… я помню”. А він же на бугайця взяв. От ескіз!.. Ну, брешеш, я таки доб’юсь, яким ти махером у совнаркомку попав.
Зоя уважно перелякано слухала й вертіла в руках газету за 26.
Іще казала Хая:
— Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.
І додала надто серйозно:
— Хіба ти не знаєш, що тут тільки члени колегії будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б ніяк не вселилась. Подякуй мені.
(Кінець! Кінець! Кінець!)
То б’є в літаври моє надхнення.
(Кінець! Кінець! Кінець!)
27. Яблучкіна й Райський їдуть на Кавказ.
Метушилась Пріся:
— Баришня!
А шофер перевозив корзини на вокзал.
— Атвєтственной… Гіпо-по-по-там.
Райський увійшов до Хаї:
— Прощайте!
І сказала Хая:
— Мені рішуче вас шкода… Опрідільонно…
Шофер покликав:
— Пожалуйте, машина готова.
Райський підвівся.
…А за стіною Яблучкіна вже демонстративно вистукувала закаблучками.
Райський пішов.
27, 28, 29.
Їхати. І цим їхати.
…Це, здається, в Ібсена, а може, в Пшибишевського — сильна любов перемагає нелюбов, і нелюбов любить.
Так Хая комусь:
— Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов.
А йому:
— Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.
Комусь:
— Він і справді став неврастенік. Йому треба женшини. Але я не можу! не можу!
Йому:
— Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації.
Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним.
— Ка-арль! Ка-арль!
І канарейкою летить Карло Іванович…
…А все-таки сьогодні, в останній день зчинилась драма.
Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.
Хая довго мовчала.
…В саду “Гастроль” не було симфонічної оркестри — співав московський Пірогов.
Кричали:
— Блоху! Блоху!
Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.
Раптом вдарив духовий оркестр.
Хая спитала:
— Чого ти не приніс подушки? Карло Іванович:
— Я, дєтошька, забуфь!
— Забуфь! Забуфь!
І… почала розпікати, і… почала.
— Забуфь! Забуфь!
Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи.
Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і раптом закричав мов не своїм голосом:
— Рабіня! Рабіня! Шьо ті мушаєшь меня? Рабіня.
Трусилась борідка, ще підсмикував брюки й кричав не своїм голосом.
Хая перелякалась:
— Зою, Зоїчко! Йди сюди. Він уб’є мене.
Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:
— Рабіня!.. Рабіня! Два хота мушаєшь!
Хая теж пополотніла:
— Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, Боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!
Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату. І чути було на всю квартиру гістеричне: — Рабіня! Рабіня!
Хая обняла Зою:
— Що мені робити, скажи, що мені робити… Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?
Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом:
— Він, їй-богу, скоро вмре. Він неврастенік. Я вже спокійно чекаю на його смерть… Тільки що мені робити? Пропала Ялта!..
І плачем заплакала… В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі. Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе. Карло Іванович, блідий, схвильований, сидів край вікна.
— Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: ізтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно.
І підвівся:
— До сфітання! Пойду к сіпє. Тафольно!.. Мі сєферні люді долько терпім, но — тафольно!..
І рішуче пішов до себе на другий поверх.
Так було 29. 30 Пріся прийшла убирати і вже не гадала на пальцях.
Пробіг (конфектно, карамельне) Пєтушков.
А 30 увечері кур’єрським потягом Карло Іванович з Хаєю їхали в Ялту. Карло Іванович говорив:
— Шьо, дєтошька?
Хая дивилась убік…
А про свиню я так нічого й не сказав. І не скажу. Свиня для того: “підложити свиню”, не сказати про свиню — це прийом.
