ДІЯ ДРУГА
Одслоняється ширма. Позад трибуни стінка з двома вікнами. Дзиґарі. Вгорі напис: “КОМГОСП”. На трибуні комісія. Л е п і два члени. Збоку, зарившись у книгах, сидить архівник. Третій член ходить поперед трибуни. Він у глибокій задумі, спиняється і знов ходить.
1
Леп. Товариші!.. Вже на другу годину… Скоро вийде строк… (До другого члена). Ваше слово!..
Перший член. У нас на підприємстві такі справи за хвилину розв’язували… От як помер був мірошник…
Другий член (поважно). Товаришу!.. Ситуація, що склалася була у вас після смерті мірошника, і ситуація, що впала на голову Комгоспу, себто могила Хулія Ху-рини, форми й методи вшанування його пам’яті в загальноміському масштабі…
Третій член (хутко сходить на трибуну). Пригадав!.. Це, мабуть, той учитель, що був на слобідці… Апу-лій Хохуля…
Леп. Він вмер?
Третій член. Дозвольте… (Пригадує). Здається, ні… Але його скоротили…
Леп. Могилу треба!.. Могилу!.. Йосипе Івановичу!.. Ради бога… Ви ж наш тубілець… Могилу вчителя Хулія Хурини!..
Третій член іде з трибуни і знов ходить.
Другий член. Так я кажу — не плутайте, будь ласка, двох ситуацій…
Перший член. А я думаю, що однаково… Могила вчителева і могила мірошника…
Другий член. Трошйи не однакові… Могила Хулія Хурини принципово відрізняється од могили, припустімо… ну, хоча б вашого виробництва, млина, чи той… мірошника… Тут і підхід мусить бути другий, більшого масштабу… Крім того, ми не так собі комісія, де тільки вчаться обговорювати справи, ми планова підкомісія Комгоспу, і всяка наша постанова мусить бути… мусить бути… як це слово по-українському… соізмерима… співсоізміряна з городським бюджетом — це раз, і конкретно відбити пам’ятку Хулія Хурини на терені міського життя… ”
Леп (роздратовано). Чому тільки міського, а за село ви забуваєте?..
Другий член. За яке село?.. Вибачте!..
Леп. А слобідка наша хіба не село? А лозунг, що лицем до села, ви забули? А ви вже забули, як на виборах на слобідці що сталося на грунті доповіді про антисанітарний стан міста, га?.. Забули, що коли другого дня зчулися, то вийшло, що в новому складі сільради опинилися аж три куркулі?..
Перший член. Я маю конкретну пропозицію!..
Леп. Хіба ви не знаєте, який тепер процес розшарування, зрозуміліше сказати, диференції відбувається хоч би у нас на слобідці, що вже куркулі вирвали бідняка з-під враження середняка?
Перший член (стукотить). Маю конкретну пропозицію!..
Третій член. Згадав!.. (Біжить на трибуну). Хухоль!.. Хухоль Григорій Максимович!.. Вмер!
Леп. Учитель?
Третій член. Дозвольте… (Пригадує). Він був року 1896-го за регістратора у казначействі…
Леп. Могилу вчителя дайте!..
Третій член. Дозвольте.;. Потім його вигнали за п’янство, і він, я пам’ятаю, учив своїх власних дітей!..
Другий член. Перш за все він не Хухоль, а Кухоль… Гурій Максимович Кухоль…
Третій член. Дозвольте!..
Другий член. І він не вмер, а замерз… і дітей він учив не грамоти, а голубів ганяти…
Леп. То який же він герой? …..
Третій член іде з трибуни і знов ходить.
2
Входить Ямка:
— Знайшли?
Леп. Щодо вшанування пам’яті, то форм і відповідних методів знайдено…
Ямка. Хто і коли вмер — знайшли?
Леп. Вибачте, товаришу Ямко… Ще всіх списків не переглянуто.
Ямка. Скільки часу витрачено!.. Скільки часу… (Бере телефон і дзвонить.) Наросвіту!..
Третій член (спинившись, безтямно шепотить). Хулій… Хулій… Хуліла… Хуліра… Хуліус…
Ямка. Наросвіта?..
Всі підводяться і слухають. Тиша.
Знайшли? Нема? (Кидає трубку). Нема!.. (Сідає).
Всі беруться за діло.
Другий член. Наросвіта хіба скаже?.. Наросвіта не тільки вчителів, а й своїх бюджетних одиниць усіх не знає. Того року забули в бюджет вписати дитячий будинок. То він і зостався поза бюджетом на весь рік…
Ямка. Треба шукати!.. Сосновський!.. Сосновський!.. Всі газети завиють: могила героя працівника!.. Занехаяли!.. Корови пасуться! Так і напише: корови знають Хулія Хурина, а Комгосп… Шукайте!.. Згадуйте!..
Третій член (морщить лоба). Хулій… Хохулій… Хохуля… (Ходить).
Ямка (дзвонить). Дайте загс.
Леп. Даремно й питати, товаришу Ямко… Був я там… Всю ніч шукали — і хоч би натяк, тінь яка…
Ямка. Загс?.. Ну, як… Може, знайшли? Що? (Кидає трубку). Завзагса арештовано…
Всі скакують і тихо сідають. Пауза.
Третій член (задихнувшись). Хеліхоля… Хухоль… (Швидко ходить).
Перший член. Товаришу Ямко!.. Товаришу!..
Ямка. Ну?..
Перший член. Я не спец і не хочу на спеца… Як я молов у млині і мене видвинуто було до вас, то, будь ласка… посуньте мене назад на підприємство…
Ямка. Сідайте краще та пошукайте в списках город-ської управи за 1913-й рік…
Перший член. Посуньте мене назад!..
Ямка. Не я вас видвигав!.. Ідіть до парткому…
Перший член. Спасибі!.. (Йде).
Ямка. То ви куди?
Перший член. До парткому!
Ямка. Ви здуріли?
Перший член. Ще не здурів, та можу здуріти. (Йде).
Пауза.
Ямка. Заверніть його!.. Заверніть!.. (Біжить за ним).
Дзвонить телефон.
(Разом з Лепом кидаючись до телефону). Не заважайте!.. Я сам!.. (Слухає). Алло!.. Комгосп… Музей революції?.. Слухаю!
Всі встають.
У списках нема?.. Так!.. Ага… (Кладе трубку). У списках нема, але може бути, що його розстріляно… (Думає). Це так… Це могло бути…
Другий член. Чи не треба було б розшукати ще списків Комдопголу, АРИ і взагалі списки голодних.
Ямка. Навіщо?
Другий член. Я певен на тому, що вчитель Хури-на помер з голоду… Я оце згадав, як одного вечора перед різдвом…
3
Входить кур’єр: — Котрий з вас товариш Ямка?
Ямка. Я… А що?
Кур’єр. Вам секретний пакет! Од ДПУ.
Ямка. Давайте!
Кур’єр. Розпишіться…
Ямка. Перо мені!.. Олівця!.. (Йому дають перо, пише в книзі).
Кур’єр іде.
(Читає тихо, потім голосно й сумно). ДПУ повідомляє, що в списках окремого обліку, а також у списках осіб, причасних до контрреволюції і шпигунства, учителя Хулія Хурини нема…
Пауза.
Леп. Тепер треба шукати… Коли його в списках контрреволюції нема, то він мусив десь за героя бути!.. Треба шукати!..
Другий член. Воно так, та трошки дивно мені… Герой — і ніхто його не знає…
Леп. Нема з чого дивуватися… З героями взагалі так виходить. Поки живий — ніхто йому нічого, і він мовчить… А помер — починається геройство… А я скажу: коли ти герой — то скажи ще за життя, що ти герой, щоб знати, де тебе закопати… Так ні!.. На зло тобі мовчить!.. І вмираючи мовчить!.. А тоді вже починає крутити справу, щоб тебе крутило…
Ямка (отямившись). Чого ж ви поставали? Теж герої!.. Шукайте!.. Пригадуйте!..
4
Входить Маїса з кошиком:
— Аж ось де знайшла!.. Шляєшся! Вже дома не ночуєш?
Ямка. Маїсо!..
Маїса. В оперетках спиш?
Ямка. Маїсо!.. Ти бачиш?..
Маїса. Бачу!.. Знаю!.. Мене заставив Маркса вивчати, щоб тільки запаморочити голову, а сам з букетами… Засідаєш?..
Леп. Товаришко Маїсо!..
Маїса. Не заступайтесь!.. Знаю й вас! У карти гуляєте?..
Ямка (несамовито). Мелашко!.. Маїсо!.. Ти…
Маїса. То знай же, експлуататоре!.. Я знайду дорогу!.. Я тебе нагодую сьогодні!.. (Кидає кошика). Побачиш ти мене тепер або в домовині, або… у контрольній комісії… я тобі покажу букетів і артисток!.. (Йде).
Ямка (піднімає кошика). Маїсо!..
Дзвонить телефон.
(З кошиком біжить до телефону). Я!.. Ні!.. (Безсило сідає, потім встає). Ну, що ж, товариші!.. Товариш Божий наказує… нам усім негайно прийти до виконкому…
Рух і тиша.
Третій член (немов одганяє мух і шепотить). Ху… ха… хо… ля… ху…
Леп (зірвавшись). Попросіть!.. Перекажіть йому!.. 18-го року я закопані серветки, посуд, меблі дошукував… Через^годину я або могилу, або сам у могилу… (Біжить).
Рух. Позад трибуни нова стінка з малесеньким віконцем, старими корогвами, купіллю. Вгорі написи: “Церковна сторожка”, “Хто бог велій яко бог наш”.
5
На трибуну виходять піп Авива й жінки.
Авива (пропускає жінок по одній). Тільки ізбраним!.. Тільки вірним!.. Двері!.. Двері, громадянки!.. (Зачиняє й запирає двері). Премудростію воньмем… Єлиці вірнії паки й паки господу помолимось…
Жінки хрестяться.
Третя (до другої). А де ж вони?
Друга. Тамечки… У спочивальні…
Третя. Невже таки справді… печерські угодники?..
Авива. Сестри бога живого, а найпаче ті, хто сьогодні прийшов! Тайна сія велика єсть!.. Боронь боже хто з вас необережно поверне язика!.. Крім немилосердної кари божої і всіх святих і рівноапостольних отець наших, ви в першу чергу, і я, пастир ваш, і три святителі печерські, із коїх один глухонімий провидець, усі опинимося в ДПУ… Цілуйте хреста й присягайтеся животворящим…
Перша. Я вже присягалася, батюшко.
Авива. Не забороняється вдруге… Тепер-бо, за наших времен, лукавий так і нишпорить, найпаче на базарі…
Перша. Присягаюся ще раз… (Цілує хреста). Животворящим!..
Жінки підходять і цілують хреста.
Перша (шепотить у вухо). Можна їй, батюшко?
Авива. Ні!.. Вона не заслужила!.. Розбовкає… І взагалі вклоняється комуністам… Ні!..
Перша. Отче Авиво! Батюшко!.. Допустіть…
Авива. Ні… Увесь базар знатиме…
Перша. Вона тут в ограді!..
Авива. Як?.. Ти їй сказала за трьох святителів?
Перша. Ні!.. їй-бо, ні!.. Хай ось усі вони скажуть, чи сказала я їй хоч одне слово…
Всі (гуртом). Ні, батюшко, ні!.. Не говорила… Сама вона довідалась.
Перша. Сім карбованців принесла на печерську дзвіницю…
Авива (подумавши, хмуро і нервово). Покличте!..
Всі жінки кидаються до дверей, але ще не одчинили, як Пташиха вдирається в сторожку.
6
Пташиха:
— Не гнівайтесь, батюшко!.. Допустіть!..
Авива. Хто тобі сказав це?..
Пташиха. Скарай мене пречиста, перша й друга, як хто сказав!.. Сон такий приснився!..
Авива (зачиняє двері). Слухай, Пташихо!.. Воронь боже, хоч слово кому, найпаче на базарі!..
Пташиха. Батюшко!.. Та щоб я отут не встояла і провалилась крізь землю навіки!..
Авива. Май на увазі!.. Міліція ще не знає, що ти самогоном торгуєш, а три святителі печерські, один же з них глухонімий провидець, уже знають… (Суворо). Присягайся… Животворящим…
Пташиха (стає навколішки). Присягаюся!.. Щоб мене оцим (цілує) животворящим било й не переставало, як я!.. (Цілує).
Авива (йде з трибуни ліворуч). Наготуйтесь!.. Бдіте!..
Пауза. Жінки хрестяться й стають на трибуні і східцях.
Третя (до Пташихи). І ото тобі справді снилося?
Пташиха. Аж тричі!.. Немов якась діва прийшла і з нею вони, три святителі печерські… І немов туман такий, на всю мою хату, на всю Расею туман…
Третя. Господи!.. Воно таки й справді, як туман тепер!.. То хоч билися, воювалися, а тепер…
7
Урочисто входять: Авива, за ним три святителі печерські, один з них глухонімий провидець.
Авива. Се грядуть три святителі печерські, із них же один глухонімий провидець… (До святителів). Святителі печерські!.. Заступники й оборонці!.. Благословіте народ!.. Пташиха перша, за нею всі падають навколішки.
1-й святитель. Жони мироносиці!.. Сказав господь: загинеш, згинеш, Україно, не стане й сліду на землі… Чи не так воно сталося?.. Що бачимо ми? Червоний антихрист блює на нашу Україну скаженою піною… Стліває віра й правда, сумно шумлять і стогнуть святії навіть верби, звівши свої попалені віти до небес… Стогне соборна Україна, як старчиха, бо обідрана стоїть уночі… Жони мироносиці!.. Комуністи і жиди пограбували й запоганили мощі наші… Та бог наш Ісус Христос і пресвята його діва Марія непорочна сказали нам: восстаньте убо, три святителі наші, і грядіте!.. І ходіте між вірних наших, аж дондеже печерська дзвіниця не виросте до небес… Тоді лише зійду з неба на дзвіницю і янголи мої… Тоді лише визволю соборну землю українську од усіх нечестивих, од кацапів і жидів…
2-й святитель. Молітеся!.. Жертвуйте!.. Від кожної молитви, від кожної трудящої копійки печерська дзвіниця виростатиме на вершок, на лікоть…
Глухонімий провидець бентежиться, мугикає і показує перстом на Пташиху.
Перший. Що, брате-провидцю, що побачив ти? Поведай нам!..
Провидець уперто показує на Пташиху і щось просить. Рух, стогін, сльози, моління.
Другий (подає провидцеві дошку й писалко). На, брате-провидцю, напиши!..
Провидець пише. 1-й і 2-й святителі мовчки читають. Тиша.
Перший (бере дошку, хреститься, цілує й читає). Пророцтво!.. Оця раба вклонялася комуністам. За це бог її покарав і послав Совєцьку власть зґвалтувати дочку її на стогнах театральних…
Пташиха. Вірю!.. Аж тепер вірю!..
Грюкають у двері. Рух. Переляк.
8
Вбігає Леп:
— Я агент Комгоспу!.. Зараз мені… (Дивиться). Це що ж за жіночі збори?..
Авива. Це женщини!.. Релігійна громада…
Леп. Ага!.. Напуваєте опіумом релігії?.. Запираєтесь?.. Хай зараз порозходяться!.. Ну?.. )!Г
Авива (до жінок). Вийдіть!.. Вийдіть, гражданки!..
Жінки виходять.
Леп (показує на трьох святителів). А це хто?<Хоч би посоромились! Під носом волосся сиве, а в голові живчики кохання?.. Хай вийдуть!.. Авива. Товаришу!.. Це посланці од автокефальної церкви нашої. Прийшли, щоб на Тихонівську…
Леп. Ну, добре!.. Другим разом!.. Зараз мені пошукайте; згадайте, що хочете робіть… Коли помер і де поховано’вчителя Хулія Хурину?..
Авива. Ми реєстрації не робимо… .
Леп. Товариш батюшко!.. Киньте балачки!.. Знаю!.. Будь ласка, Хулія Хурину!.. Де ваші книги, записи!.. (Біжить і приносить папери, за ним бігає Авива). Отці!.. Поможіть!.. Шукайте!.. (Тиче трьом святителям папери).
9
Глухонімий (басом):
— Що ж, братія?.. Поможемо!.. Обрящемо!..
Перший. Як на ім’я усопшого?
Леп. Хулій… Апулій… Щось подібне…
Авива. А на прізвище?..
Леп. Хурина!.. Та це не важить!.. Шукайте Хулія, щоб був учитель!..
Другий. А якого року померли товариш Хулій?
Леп. Не знаю!.. Шукайте!..
Лед, Авива й три святителі перегортають папери і шукають.
Глухонімий (вичитує басом). Младенець Іоанн Клямка… Отроковиця Катерина Коцюба…
Перший (разом). Отрок Тарасій… Младенець Гера-сій… Пистимія… Устимія.
Крадькома входять Пташиха, за нею поодинці жінки.
Авива. Будь ласка, товариші!.. Зайдіть у цю кімнату… (Веде Лепа і трьох святителів, свариться на жінок, вони йдуть за ними).
Позад трибуни нова стінка: хрести, пам’ятники. Вгорі напис: “Земля єси і в землю отидеші”. Оддалеки чути барабан і дитячі вигуки: “ать-два…”.
10
Вбігає Леп:
— Гей, хто тут живий?.. Товаришу стороже!.. Чуєш?.. (Грюкотить кулаком).
11
Виходить сторож:
— Ану, розбий вікно!.. Розбий!.. Голову розіб’ю…
Леп. Я од Комгоспу.
Сторож. Од кого?..
Леп. Од Комгоспу!..
Сторож. Це ж хто такий?..
Леп. Я од комунального господарства!.. Не знаєш, що таке комунальне господарство?
Сторож. Либонь, щось совєцьке?
Леп. Авжеж, совєцьке!.. Комгосп виконкому!..
Сторож. Слава богу! Таки діждався живої власті, а то кого не принесуть із совєцьких, а він і мертвий… і мертвий… Здрастуйте!
Леп. Здрастуй!.. Мертвяки у тебе цілі! Не повтікали?
Сторож. І не повтікають!.. Податку їм не платити й реєстрації не брати, у черзі не стояти.,. Чого: ще їм? Одного знай— лежи…
Леп. Дерево й мармур, мабуть-, увесь викрадено?
Сторож. А чому й ні?.. З мертвого й шкуру здирай— мовчить… Тут і поліція стара і міліція поховані, а мовчать… і
Леп. А ти?.. Ти ж за що утримання одержуєш?
Сторож. Яке утримене?.
Леп. Гроші!.. Заробіток!..
Сторож. Оце справді утри мене, бо плачу…
Підходить Пташиха, за нею жінки.
Та якби не кавуни, що цього року вродили на кладовищі, то тільки б ви мене, товаришу, й бачили отут… Бачив я коли гроші?.. Бачив?
Леп. Ну, годі!.. Заплатимо:.. Мені треба одну могилу…
Сторож. Для пролетаріату чи для буржуазії?
Леп. Та ні!.. Могилу треба одшукати… Могилу героя… Учителя Хулія Хурини…
Сторож. Такого щось не чув… Може?..
Леп. Ви давно тут служите?
Сторож. Після Портартуру почав… Як ви сказали? Хулило?..
Леп. Ходімо та одшукаймо!.. Треба знайти і реставрувати! Розумієте?.. Сьогодні… (Пішли).
12
Пташиха:
— Чули? Арештувати!..
Жінки. Що? Невже? Як він сказав?
Пташиха. Шукає, щоб арештувати тіло…
Жінки. Тіло?.. Чиє?
Пташиха. Благочестивого вчителя тіло!..
Друга. Так ось чого він прибігав у сторожку!..
Пташиха. Ану, піди котра за ними!.. Підглянь непомітно…
Перша. Піди вже ти, Насте, а ми з тобою…
Пташиха. Він мене впізнає!.. Це ж Леп із управи! Піди ти, Мартуню! До речі, тут і твій чоловік похований… Так ти немов до чоловіка… Прийди і сядь… на чоловіка і плач, а сама назирцем, назирцем…
Перша жінка побігла.
Друга. Господи!.. Одного благочестивого вчителя послав нам, та й того…
Пташиха. Чула моя душенька, ще як у сторожці були… Га?.. Арештувати святе тіло? Ні, сестриці!.. Треба щось робити!.. Треба рятувати леригію… Годі мовчати!.. Отак вони нам усіх дочок, всю нашу леригію погвал-тують…
Дитячі вигуки: “ать-два”. Барабан. Входять: учитель Шурубалка і гурт дітей з прапором, дехто у червоних самов’язках.
Пташиха. О!.. Шурубалка вже тут!.. Оцього не арештують…
Шурубалка. Отут, товариші діти, станемо… Отут… Ставайте!.. Ставайте отут!.. (Командує). Рота… Стой!.. (Витираючи лоба і спотикаючись, іде до жінок). Чи не знаєте? Розшукали?
Пташиха. А як розшукали, то що?
Жінки підходять до вчителя.
Шурубалка (витираючи лоба). Ху… Боявся, щоб не спізнитися… На третій лекції прибігли з комсомолу і повідомили… (Радісно до дітей). Ми перші прийшли!..
Пташиха. І чого б ото я дітей водила по кладовищах?..
Друга. Аякже!.. Треба ж чоботи бити… Хай батьки справляють…
Третя. І так не настачишся… І за книжки плати, і на ремонт давай, і на патрети неси…
Пташиха. Хоч би вчили до пуття… А то ж хі-ха-ха та ать-два-три… Та й ще проти леригії навчають, щоб вас самих отак вчило й не переставало, як ви вчите!..
Шурубалка. Забудьте, товаришки, за стару школу… Ми, вчителі, ще більш за вас лаяли нову, а проте…
Учень. Можна оправиться, Іване Мартиновичу?
Шурубалка. Можна… (До жінок). Ми думали, хиталися…
2-й учень. Товариш Шурубалка!.. Можна?..
Шурубалка. Можна… Можна… 3-й і ще. А мені? А нам можна?..
Шурубалка. Можна! Тільки не всі разом… Індивідуально! Індивідуально оправляйтеся!
Учні збігають з трибуни, пустують, бавляться, дехто палить цигарки.
Пташиха. Бідні діти!., Тож гнав, щоб тебе самого гнало й не переставало!..
Шурубалка. Даремно ви лаєтесь, громадянко… Коли ми йшли за психологією й біогенетичним законом…
Пташиха. Що ти мене вчиш!.. Що ти мене вчиш!.. Я сама сім год співала на клиросі і знаю по-церковно-слов’янському…
Шурубалка. Чудна ви женщина… Якби ви знали тези товариша Соколянського, то, запевняю вас, не лаялися б отак… Дитячий комуністичний рух і хроніка подій, що виникають на полі нашого життя, хоча б і на кладовищі, виховання відповідних рефлексів — оце й єсть €диний педагогічний процес, що утворює нову школу…
Пташиха. Та ви на язик багаті… Не перебалакаєш… І дітей навчили язиком крутити так, що памороки родителям забивають… А читати? А писати?.. А слухатися батька, матір і старших навчили? А молитов навчили?.. Га?..
Жінки. Так… Так… Еге ж… Правда…
Пташиха (на дітей). Геть к сучій матері… додому!..
Шурубалка. Товаришко!.. Громадянко!…
Пташиха. Он подивися!.. Цигарки палять!.. (Кричить). Ви що отам робите, вилупки?.. Га?..
Шурубалка. Громадянко!.. Ви реагуєте на мозкові оболонки моїх дітей…
14
Вбігає перша:
— Ідуть… Ідуть…
Рух.
Пташиха. Знайшли?
Перша. Що кричав, а що лаявся… Господи!..
Пташиха. Ну й що?
Перша. Тепер мовчить.
Шурубалка (плескає в долоні). Стройся!.. Піонери наперед!..
Барабан. Учні збігаються. Третя жінка хреститься. Невеличка пауза.
15
Входять Леп і Сторож.
Леп. Так ти не знаєш, кого там поховано?
Сторож. Не скажу… Не за моєї пам’яті це було… Здається, Ху… Ну, ото, що ви сказали…
16
Вбігає Ямка. Шум мотора.
Ямка (ледве не плачучи). Товаришу Лепе… Знайшли?
Леп (трошки вагаючись, потім виразно). Знайшов!..
Ямка. Невже, голубчику? Де?..
Леп. Там… І знаєте, як знайшов? Дивлюсь — старий трухлявий хрест і напис олівцем: Хе-у, дві букви… Решту, мабуть, дощами змито…
Ямка. Слава богу… Я зараз до виконкому… Я ще приїду… (Біжить до автомобіля).
Леп. Товаришу Ямко!.. Заждіть!.. (До сторожа). Гляди мені, щоб хто хреста не вкрав… Сьогодні пришлю робочих… (Біжить). Та позривай кавуни… Товаришу Ямко!.. Ось і я з вами…
Шурубалка (гониться за Непом). Товариш… Будь ласка, скажіть… коли і що…
Діти й собі зриваються і біжать.
Ванько!.. Виконкомський автомобіль приїхав…
Пташиха. Знайшли!.. Зараз викопуватимуть тіло… Палазю… Сестро моя… Біжи скликай наших… Мерщій!.. А ти, Мартуню, ходімо… Подивимося, де… (Хапає сторожа). Покажи де…
Сторож. Та підождіть…
Пташиха. Зараз!.. Де благочестива могила!..
Ширма
