ДІЯ ТРЕТЯ
Одслоняється ширма. Стінка виконкому. На трибуні нарада комісії в справі вшанування пам’яті Хурини. За голову — Божий.
1
Божий (дивиться на годинника). Товариші!.. Так не можна гаяти часу в балачках… Є пропозиція скінчити обговорення… Заперечень нема?
Голоси. Нема…
Божий. Подавайте пропозиції… Хто почне?
Кашляють.
Ну, давайте я! Президія виконкому обговорила справу з могилою вчителя Хулія Хурини і ухвалила: вважаючи на лінію партії до інтелігенції і здебільшого до старих спеців і беручи на увагу, що в особі вчителя Хулія Хурини маємо ми безперечно старого спеца, вшанувати пам’ять його вставанням.
Всі встають.
На всіх засіданнях, нарадах і зборах що відбудуться сьогодні… Оновити могилу вчителя Хулія Хурини й поручити Комгоспу вкупі з Наросвітою скласти проекта невеличкого пам’ятника на могилу… Я думаю — постанову президії візьмім до відома?..
Голоси. До відома…
Голос. І .керування…
Голос. Це інформація, а не директива.., Просто до відома…
Представник фінвідділу. Товаришу Божий!.. А не заважить цей пам’ятник, хоч він і невеличкий буде, нашому бюджету?
Божий. Полушка грошей… Можна буде поміж населення зібрати… Крім того, це тільки проект… Тут головне — хай центр знає, що заходів вжито, що ми не проспали і цієї справи… Сосновський за фейлетон, а наш протокол уже в центрі… (Сміється).
Комісія сміється.
Божий. Ну, давайте ваші пропозиції…
Представник Наросвіти. Дозвольте?
Божий. Ану, Наросвіто!.. Що там у тебе?..
Представник Наросвіти. Ми обговорили, як найкраще вшанувати пам’ять Хулія Хурини по лінії Наросвіти…
Божий. Тільки покоротче…
Представник Наросвіти. Дуже бажано було б, щоб… ну… збудувати одну школу, принаймні одкрити хоч одиїн новий комплекс імені Хулія Хурини.
Божий. Все?
Представник Наросвіти. Як на зґляд, то… все…
Божий. Щось збідніли ви й на фантазію… А проте і тут загнули.
Представник фінвідділу (сміється). Як би нам не довелося закрити якої школи…
Божий. Назвавши її іменем Хулія Хурини?.. Хо-хо-хо…
Комісія поштиво сміється.
Божий. Так не можна, товариші!.. Пропозиція нереальна!.. (Суворо й іронічно). Збудувати школу це принаймні не менш як 15 000 карбованців… І якби вони були, то ми б і без Наросвіти і без Хулія Хурини збудували… Я оце пригадав із Леніна. Як він писав в якомусь томі: “Ми бідні… Гроші, гроші і ще раз гроші”..; Читайте Леніна, товариші… Так не можна… Так не можна… Далі хто?..
Ямка. У мене є конкретна пропозиція…
Божий. Ага!.. Комгосп?.. Пропоную вписати у протокол: комгоспові оглянути всі кладовища, щоб знав, хто й де у його похований. Тож дохазяйнувалися… Два дні шукали могилу і насилу, насилу знайшли…
Ямка. Товаришу Божий…
Божий. Анекдот!.. Перед мертвими сором!.Давай пропозицію! Тільки щоб без грошей…
Ямка. Назвати одну вулицю — ім’ям Хулія Хурини…
Божий (подумавши). Я гадаю, що це можна, товариші… Яку ж саме?..
Ямка. Ну… хоча б Поштову…
Божий (до секретаря). Пиши… Присвятити Поштовій вулиці ім’я Хулія Хурини…
Секретар. Товаришу Божий!.. Поштова вулиця в нас уже має революційну назву…
Божий. Яку?.. Коли?..
Секретар. Імені Фрідріха Енгельса… Затверджено в протоколі великої президії виконкому ще року 1921-го за № 5421…
Ямка. Я думаю, що можна буде… Все одно Фрідріха Енгельса громадянам нашим тяжко вимовити… І візники плутають… Везуть до маклера Енгельсона.
Божий. Ні!.. Не треба чіпати… Нехай Поштова вулиця так і залишається… Та хіба мало в нас вулиць!.. А Тюремна?.. Скобелівська, Крива…
Представник Наросвіти. Крива ж, здається, імені Плеханова…
Божий. Хіба?..
Секретар. У нас, здається, вже всі вулиці перейменовано… Тюремна — Рози Люксембург, Скобелівська — Степана Халтурина… Ось я принесу протоколи..,
Божий. Не треба!.. Приспічило нам поперехрещувати вулиці так, що й про запас не зосталося. Боронь доле, хто вмре з вождів, хоч касуй постанови виконкому або будуй нову вулицю…
Ямка. Можна наш театр назвати…
Божий. Годі!.. Дотеатралились!.. Позачиняти їх треба… Не знаю, що там думають собі Луначарський і, здається, Шумський у нас… Позаводили опери, оперети, а наслідок — усякі Пташихи з претензіями… Хоч випрягайсь з виконкому та сам женися на жертвах. Ні!.. Не вартий наш театр, щоб назвати його навіть ім’ям Хулія Хурини… (Дивиться на годинника). Пропоную завдяки відсутності часу перенести пропозиції на другий раз… Нема заперечень?..
Голоси. Нема…
Божий. Друге питання… Маніфестація до могили…
(До секретаря). Читай проекта…….
Секретар (читає). Початок маніфестації о другій ГОДИНІ ТОЧНО…
Божий (дивиться на годинника). Туди, к бісу!.. Вже на четверту пішло. Нема заперечень?
Голоси. Нема…
Секретар. Маршрут…
Божий. Не треба!.. Не заблудимось й так…
Секретар. Список ораторів…
Божий. Прочитай!
Секретар. Кожному промовцеві не більш як десять хвилин… Вступне слово — товариш Божий… Слово від парткому, слово від виконкому, слово від,.профбюро,сВІд міліції, від робітників першого радянського млина, другого радянського, заорендованого, від КНС, від Наросвіти, від Союзу Робітос…
Божий. Підожди… Скільки всіх?
Секретар. Дванадцять…
Божий. Дванадцять по 10 хвилин.,. Скільки це виходить?.. Скоротить!
Секретар. А кого саме?
Божий. Читай за чергою…
Секретар. Вступне слово… …
Божий. Далі!
Секретар. Від парткому, від виконкому, від профбюро…
Божий. Так… Далі!..
Секретар. Від міліції, від робітників першого радянського млина…
Божий. Об’єднати млини!
Голос. Товаришу Божий!.. Не можна! Такі чвари пішли після об’єднаного промовця на Першого мая, що й досі…
Божий. Об’єднати, а то молотимуть до вечора… Далі!
Секретар. Від КНС.
Ямка. Пропоную скоротити…
Божий. От, товариші, чуєте? Ліквідаторські ухили чуєте? Відносини до КНС бачите?.. А читали, що писав т. Петровський за КНС? Забули вже?.. Так не можна, товариші… Спочатку викреслимо КНС із списку промовців, тоді із порядку денного і кінець кінцем із нашої політики. Так, я питаю? (Пауза). Далі!..
Секретар. Від Наросвіти!
Божий. ВикреслитиІ ,
Представник Наросвіти. Товаришу Божий!.. Дайте хоч раз Наросвіті сказати слово!.. Тепер загальнообов’язкове і взагалі… Хулій Хурина наш учитель…
Ямка. А ви його знайшли, що просите слово?
Божий. Якби не я, то не знайти його вам довіку… Сором! Анекдоті Наросвіта не знає, хто такий був Хулій Хурина:.. Комгосп не знає, де його поховано..: Апарат, можна сказати!.. Ну, гаразд… Наросвіті п’ять хвилин…
Представник КСМ. Я бачу, що, складаючи цього списка, автори просто або навмисно забули за КСМ. Товариші!.. Резолюції й постанови партії про що кажуть, як не за те, щоб .втягнути нашу молодь в роботу парт-радпрофорганів!
Голос. Яка ж тут робота на могилі?
Представник КСМ. Я дивуїрсь із цієї репліки… Кому— кому, а вам, товаришу, треба знати директиви пар: тії щодо ролі КСМ серед учителів. А що ми, товариші, зараз чуємо? Ми чуємо…
Божий. Так, товариші!.. На могилі вчителя Хулія Хурини і щоб без комсомолу — не годиться, тим більш, що поміж насузагалі розвивається дитячий рух… Так не можна, товариші! Впиши слово від КСМ…
Представник КСМ. І слово від ЮП… Товаришу Божий!.. П’ять хвилин пацанам… Вони вас люблять… і просили…
Божий. Заперечень нема?
Голоси. Нема.
Божий. Тільки глядіть, щоб ЮП не ляпнуло такого, як торік на жіночій конференції… Вилізло отаке заввишки і пищить: товариші женщцни!.. Готуйте нам зміну… (Сміється).
Комісія сміється.
Божий. Більш скорочень не буде?
Голоси. Ні…
Божий. Ану, прочитай…
2
Входить Маїса (слухає). Секретар (читає). Вступне, від парткому, від виконкому, від профбюро, від міліції, КНС, робітників об’єднаних трьох млинів, від Наросвіти КСМ, ЮП, Союзу Робос…
Божий. Скільки?
Секретар. Один, два, три, чотири… Тринадцять!
Маїса. За женвідділ знову забули?
Пауза.
Голос. А справді, забули…
Маїса. Як і завжди, женщини без слова…
Божий. Треба приходить у призначений час! Почалася комісія о дванадцятій годині, а тепер…
Маїса. Ми без діла не сиділи… Ми, ось подивіться…
3
Входять жінки-делегатки з плакатами й вінками — написи: “Хурина вмер, але лишилися ще сотні, тисячі…” Члени комісії встають і дивляться на плакати.
Божий (до секретаря). Впиши слово від женвідділу! Ну, товариші… Так не можна працювати… Скоро чотири…
4
Вбігає Леп:
— Товаришу Божий!.. Чорна рука контрреволюції підвела голову…
Рух.
Божий. Що таке?
Леп. На кладовищі повстання!
Рух.
Божий. Хто повстав? Коли?..
Леп. Міліціонер Серьожка… Просив, щоб ішли скоріш. Не вистачає сили.
Божий. Дайте автомобіль! (Біжить).
Рух.
Маїса. Товариші мужчини!.. Куди це ви? Не розходьтеся… Ми знаємо… Там одні баби повстали… Товариші!
Комісія розбігається. Знов кладовище. Біля трибуни Пташиха й жінки. На трибуні делегатки жінвідділу, сторож із люлькою, міліціонер Серьожка. Вгорі напис: “Хулій Хурина — наша темнота і розумова вбогість — не світіть йому свічок, не схиляйте червоних прапорів”.
Міліціонер. Ой, гляди, Пташихо!.. Увірветься терпець у Совецької власті…
Сторож (регочеться). Ти кресни кожну, Серьожко!.. Це ж баба зібралася…
Перша. А ви вже, діду, третю загнали на той світ?
Сторож. Та я такий, що й тебе ще загоню! Дарма,, що сивий.
Друга. Дарма, що сивий, а в голові ще й не орано…
Жінки. Оце так!.. Правда!.. Вже таке, що каятися час, а воно глузує.
Сторож. Не топчіть кавунів!.. Чуєте?
Делегатка. Товаришки женщини!..
Пташиха. Мовчи!.. Свого закопала, а святого викопуєш?
Перша. Позаписувались шейми та й розкопують тепер усіх святих.
Друга. Еге ж… Риють увесь світ.
Делегатка. Товаришки женщини!… Женвідділ для вас усіх…
Жінки. Мовчи, мовчи! Не слухайте, сестриці! Подавися ним!..
Делегатка. Щоб не шити, щоб не прясти на чоловіків…
Пташиха. Годі!.. То хоч на одного пряла, а тепер для десятьох?
Третя. У новий шлюб пішла? Іч яка знесилена стала…
Сторож (регочеться). Ану, хто кого? Ану, чи совець-кі чи церковні?
Друга. Зазнали волі!.. Годі!..
Пташиха. Женвідділ? Знаємо!.. Як був церковний шлюб, то був і чоловік мені люб, а як пішла реєстрація,, то знайду із двадцять я… Оце усе їхнє повчення.
Сторож (регочеться). Церковні забивають! Ану, со-вєцькі!
Міліціонер (наміряючись кулаком). Гражданка Пташиха!.. У мене совєцьке правило — сто разів сказав,, а на сто перший загилю — аж за Антантою гавкнеш…
Жінки. Ану, загили!.. Спробуй лише…
Пташиха. Бий!.. Та я за благочестиве тіло на хресті розіпнуся…
Жінки наступають. Гамір.
Сторож. Бий, Серьожко!.. Саме час!.. Лупи по заду — не одвічатимеш…
Входить Божий.
Божий (поважно, суворо). Що тут таке? Що за кагал зібрався?
Жінки спиняються.
Серьожка. Товаришу Божий!.. З самого ранку повстали… Ніяк не роздавиш…
Делегатка. Товаришу Божий…
Божий. Цитьте!.. (До Пташихи). Ну кажи, чого ти хочеш? Яка така справа, що кричиш на весь еСеРеСеР?
Пташиха. Як собі хочете, товаришу виконком, а викопувати вчителеве тіло благочестиве не дозволимо…
Божий. То хто ж викопує? У кого ж тут лопати? Лопати, я питаю, в кого?
Жінки ніяково оглядаються. Тиша.
В голові у вас, громадянки, мабуть, жуки гудуть… Перш за все, коли б Радянській владі треба було викопати, то все одно викопали б… спираючись на пролетаріат і незаможне селянство… А друге — ніхто не мислив викопувати вчителя. Ми тільки чествуемо його та й та лише сьогодні.. А завтра він лежатиме, як і лежав, а ми рушимо далі шляхом до соціалізму…
Пташиха. То чого ж нам за це не сказали? Та ми б і слова не мовили проти чествування…
Божий. До лікнепу вам треба, товаришки… До жен-відділу… (До делегаток). Кепсько працює наш женвід-діл… Так не можна працювати, товариші… А якби справді довелося викопувати? Я на бюро парткому отак і скажу…
7
Входить процесія жінок-делегаток. Маїса веде перед. Близько лунають співи: “За власть Советов” і “Вечор я стояла у ворот”. Поміж жінками кілька чоловіків, Леп і Ямка.
Божий (до Ямки). А де ж члени виконкому, профбюро, парткому?
Ямка. Скоро прийдуть.
Леп. Вони ще збираються… Хтось провокацію сточив, що на кладовищі повстання.
Божий. Злякалися!.. А якби справді повстання зчинилося? А як доведеться на польську буржуазію йти, або на Керзонів, і тоді позаду будуть? Так не можна… (Дивиться на годинника). Ну, я задніх не ждатиму… Хай не лякаються… (Гучно). Товариші!..
Процесія розташовується, із купки делегаток виносять вінки і кладуть на могилу.
Жінки. Чествують!.. Чествують!.. Ій-бо, чествують…
Пташиха (голосно). Що ж, сестриці! Нумо й ми че-ствувати!.. Вони по-своєму, а ми по-своєму… Світіть свічки!..
Жінки світять свічки.
Божий. Товариші!.. Тихо!..
Стає тихо.
Товариші!.. Саме тоді, як західна, так звана європейська, цивілізація й буржуазія в особі польської шляхти і румунських бояр нагнічує українську інтелігенцію, а пролетаріат та селянство й подавно, саме тоді, як навіть у нас на Вкраїні, у дрібноміщанській Одесі, де море не може вимити гнилої ідеології, відбувається процес Юде-лисів і лікаря Гешеліна, наш виконком не тільки не нагнічує української і взагалі інтелігенції, а навпаки… як бачите, наш виконком вийшов сьогодні наперед за всіх і шукає навіть мертвої інтелігенції, подаючи приклад, як треба ставитися до старих спеців і взагалі до культури. Одшукавши могилу колишнього героя і вчителя Хулія Хурини, ми прийшли вшанувати пам’ять його, сподіваючись…
Пташиха. І ми теж!.. Товариші!.. Ви по-своєму, а ми по-своєму… і давайте хоч раз гуртом і помиримося…
Божий (побачивши свічки). Що у вас, темно в очах, що позапалювали свічки? Зараз погасіть!..
Дехто з жінок гасять.
Ось, товариші, ось зразок, як ми звикли до темноти і як ще нам важко загасити свічки старого життя, щоб засвітити нарешті над могилою старого спеца не свічки, а ясні ліхтарі соціалізму…
8
Вбігає редактор газети, швидко підходить до Божого, щось пошепки каже. У Божого міниться обличчя.
Божий (хитнувшись). Що?.. Не може бути цього!..
Редактор пошепки каже.
Божий (до всіх). Розходьтеся, товариші!.. (Хитаючись, іде з трибуни і хилиться на хрест).
Рух і гомін.
Редактор. Товариші!.. (Тиша). Ми не раз писали в своїй газеті… Ми завжди писали й пишемо, що Радянська влада, поборовши буржуазію і здобувши великих успіхів на полі будування нового життя, ніколи не криється і не ховає своїх помилок…
Божий (рвучко йде на трибуну). Слова не даю!.. Товариші!.. Радянська влада не помиляється — це раз… Помиляються поодинокі товариші, як оце зараз наш редактор— це два. Вшанування вчителя, взагалі учительства одкладається надалі і про це виконком сповістить у свій час — це три… Пропоную розійтися негайно…
Процесія розходиться.
Голоси. Ходімо обідати. Крутять нашим братом, а до пуття не доведуть… Доведуть… А за свічки влучно сказав… А що трапилося?
Ямка (до редактора). Що трапилося?
Редактор. Буду просити ЦК, хай посилають в Росію… К бісу оцю Україну, і газету, і мову…
Ямка. Та що таке? Скажи…
Редактор. Якийсь ідіот з письменників написав роман “Хуліо Хуреніто” і я його читав… читав… А два ідіоти приїхали і закрутили так, що вийшло… Ти сам бачиш, що вийшло… Сьогодні тих ідіотів арештовано… А кінець ти ж знаєш… Кінець у ЦК… Ой, Україно, щоб тебе!..
Ямка. То чим же винна тут невістка?
Редактор. Яка невістка?
Ямка. Україна! Мова… Мовчати треба…
Редактор. Пізно!.. Я шкварнув таку передову в газеті… (Сідає, похиливши голову).
Ямка. Ідіот ти!.. (Сідає, звісивши голову).
Божий (безтямно). На фронтах був… Бандити ловили… А якесь Хуліло угробило… Вперше за всю революцію хитнувся… Ні!.. Напишу до ЦК, напишу… (Йде просто на глядачів). Продразвьорстки 100 процентів — не знімали з посади? Бандитів 100 процентів — не знімали? На польському фронті — не знімали? Невже тепер, товариші з ЦК… Невже за Хулілу скинете мене?
Ширма
