6
І рано вдосвіта, коли такий міцний сон і всі спали, Маклена стрілася з паном Зброжеком. На доріжці, що від його будинку до воріт. Ось вони підійшли одне до одного. Мовчать.
Зброжек.
(глухо, але іронічно)
— Хто ж із нас перший скаже “добридень”?
Маклена.
(тоном відповіді на вітання)
— Пан уже сказав “добридень”.
Зброжек.
— По-моєму, перший має вітатися найманець.
Маклена.
— Я панові вже відповіла.
Зброжек.
— Панянка відповідає так, начебто вона вийшла на дуель.
Маклена.
— А що таке дуель?
Зброжек.
— Це раніше, якщо один другого образив, то рубалися чи стрілялись. Тільки не за гроші, а як рівний з рівним.
Маклена.
— Панові ж за це заплатять більше, ніж пан мені. Певне, тисячі?
Зброжек.
— Га…
(Розглядаючи Маклену.)
То скільки ж насправді панянці років?
Маклена.
— Тринадцятий. Я вчора сказала.
Зброжек.
— О, панянка далеко піде.
Маклена.
— Еге ж. Я піду в революціонери.
Зброжек.
— На мої гроші?
Маклена.
— Ні-ні!
Зброжек.
— Як же ж ні! От же ж — на мої!
(Цинічно.)
Ну що ж, я навіть приніс для цього пістолет.
Маклена.
— Давайте!
Зброжек.
— Він уже заряджений. Тільки націлитись і натиснути ось на цю собачку. Панянка каже, що вміє.
Маклена.
— Так.
(Бере револьвер.)
Зброжек.
(поквапливо)
— Ну от… Тепер я стану отут на доріжці, а панянка (озирнувся і майже пошепки) хай стріляє. Тільки в шию. А тоді — в революціонери!
(Непомітно вийняв годинник та гроші й міцно стис у руці, тому що вона тремтить.)
Неодмінно в шию! Ну?.. Тепер (заплющив очі) швидше! Швидше!
Маклена.
(обійшла навколо і стала перед ним)
— А гроші?
Зброжек.
— Гроші потім… коли вб’єш… у кишені.
Маклена.
— Ні! Гроші хай пан зараз дасть.
Зброжек.
(одступивши)
— А якщо панянка візьме і втече (глузливо) в революціонери?
Маклена.
— Хай пан покладе їх поряд на землю!
Зброжек.
— На землю? Можна… Чорт — Бог! Вона далеко піде!
Маклена.
— І хай пан перелічить, щоб я бачила.
Зброжек.
— Швидше! Побачать!
Маклена.
— Хай бачать!
Зброжек.
(квапливо рахує гроші)
— Гм, ось… Сто злотих, двісті п’ятдесят… А ось папірці дрібніші…
Маклена.
— Скільки ж там?
Зброжек.
— Я сам не бачу. Темно. Але, здається, всі.
Маклена.
— Ну то хай пан зачекає, доки йому розвидниться.
Зброжек, махлюючи, рахує.
(Маклена підійшла, дивиться. Перевіряє очима.)
Тут, здається, бракує ста злотих.
Зброжек.
(бурмотить)
— Лише ста злотих. Маклер і мене пошив у дурні. Але… але пістолет, каже він, коштує грошей… Більше ста злотих. Їй-богу, більше! Пістолет!
Маклена.
(взявши гроші)
— Я вже виросла! Виросла! Дивіться! Ось вам ваші гроші! Дивіться і рахуйте!
(Лічить.)
Сто злотих…
(Рве і кидає.)
Двісті п’ятдесят.
(Рве і кидає.)
А ось і дрібніші папірці.
(Рве і кидає.)
Зброжек.
(у нестямі)
— За квартиру? Комірне мені?
Маклена.
— Ще п’ятдесят злотих? Сто?.. Але пістолет, каже, коштує (зводить револьвер) більше ста. Батько розповість про все це, то, може, й там у банках — порвуть ваші гроші!
(Націлилась.)
Зброжек.
(затулившись рукою)
— Не треба, не треба! Прошу вас!
Але Маклена знов обійшла його, тоді він побіг од неї. Маклена вистрілила. Зброжек упав. Маклена кинула револьвер. Зупинилась і стоїть непорушно, доки не почувся з балкона сюрчок. Сюрчок, яким викликають поліцейських. Тоді вона побігла до воріт. Але повернулась і взяла револьвер. Коли, побігши, почула, що у ворота входять, кинулась уздовж стіни до Кундової будки. З будки вилазить музикант.
Маклена.
— Ви бачили? Чули? Розкажіть про все це поліції. Або перекажіть батькові і Христинці. І скажіть, що я…
Десь збоку засюрчав сюрчок.
(Вона перелізла через стіну. Ще раз виткнулась її голова. Гукнула дзвінко, махнула рукою.)
Перекажіть, що я повернуся! Неодмінно!
І щезла. Музикант, горблячись від холоду, пішов у той бік, куди показала Маклена. Та його сіпонув поза спину холод і повернула якась думка. Він озирнувся і побіг у протилежний бік. Повернувся і знову пішов, куди показала Маклена, здається, вже більш рішуче. З-за стіни, де пролізла Маклена, десь далеко сходило сонце.
Завіса
