ЧЕТВЕРТА ДІЯ
1
Здивувались робітники на заводі «Серп і молот», як побачили, що через мур до них перелазив якийсь чоловічок у брилі.
Перший
— Ти дивись — перелазить хтось… Гей гражданине!
Другий
— Цс-с-с… Це, мабуть, шпигун або злодій до нас хоче вдертися…
Перший
— Так заарештувати треба!..
Третій
(поважно, спокійно)
— Путнє тепер до нас через мур не полізе — це факт, проте не гарячіться, хлопці… Перший мовчок та пара очок краще за язичок — отак і вивідаємо, хто воно й яке на масть.
Припали до роботи, не звертаючи на гостя особливої уваги: лізе, мовляв, нехай лізе.
Малахій
(з муру)
— Вітаю гегемонів! (Робітники мовчки й скупо поздоровкались. Малахій це помітив, ущипливо.) Вітаю і разом питаю: невже і гегемонів загороджено мурами, та ще якими? (Показав на заводські мури.) Тоді, будь ласка, скажіть, що різнить вас з тими, що сидять по бупрах та по божевільнях? Там мури і тут мури…
Третій
— Там вони обмежують, тут вони захищають права, бо кругом ворогів ще багато.
Малахій
— Розгородитись пора, гегемони, зруйнувати мури оці треба негайно, бо вони заступають дорогу до вас…
Третій
— Кому?
Малахій
— Друзям вашим, о гегемони, — скажу я.
Третій
(до своїх)
— Для друзів, здається, у нас є ворота і двері…
Малахій
— Мене не пустили в ворота.
Третій
— Не розпізнали, чи як?
Малахій
— Не розпізнали й не визнали, дарма що я показав ознаки й клейноди свої, що про них оповістив у першім декреті і що по них мене мусить впізнати всяк сущий на Україні (показав на ціпочок, на бриль, подививсь на робітників). Невже і ви не розпізнали? (Пов’язавсь через ліве плече червоною стрічкою.) І тепер не впізнаєте? От що виходить, коли не читають декретів. Слухайте ще раз: з ласки великої матері нашої революції, нас помазано народним наркомом Малахієм…
Другий
— Ну й що з того?
Перший
(до третього)
— Він п’яний.
Третій
— Ні, ні.
Перший
— Та як же ні? Дивись… Хай би до зеленого змія, а то ж до наркома допився…
Третій
— Уважніше слухай!
Малахій
(тим часом зліз з муру. Підійшов до робітників)
— Що це ви робите?
Третій
— Хіба не бачите?.. Форми.
Малахій
— А я прийшов до вас робити реформи.
Третій
— Які?
Малахій
— Голубі. Більш точно — негайну реформу людини, бо сьогодні, знаєте, до чого вже дійшло? Зґвалтовано двох старих бабів — газетярі кричать, кричать…
Перший
— То ж охота на когось напала.
Малахій
(не зрозумів іронії)
— І це напередодні соціалізму, в країні, де про кохання народ утворив найкращу в світі пісню про зелений барвінок, про зорю з місяцем, червону калину, де нарешті сам народний нарком стереже вночі голубії мрії, — зґвалтовано двох старих бабів, о люди, люди!
За муром почувся дзвінкий, бадьорий хлопчачий голос:
— Р-р-радіо! Ужасноє ізнасілованіє двох нещасних старух, которая старшая шестьдесят сєм лєт імєєт.
Малахій
— Чуєте?
Перший
(іронічно)
— Поласували бабусі.
Малахій
— Я певен, що коли б роздати увечері на вулицях людям анкети — метелики з одним запитанням, хто про що тоді думає, то як ви гадаєте, про що здебільшого були б думки?
Третій
— Не скажу. Всячина бредеться в голову людям.
Малахій
— А я скажу.
Третій
— Ану?
Малахій
— Не про голубі реформи, а про форми жіночих ніг думають і мріють, зовсім не звертаючи уваги на те, що внаслідок таких мрій любов обмежується ногами, в очах не цвіте, в серці не співає, — отож і зґвалтовано двох старих бабів… Ні, далі я ждати не можу. Пора починати (засурмив в кулак, немов у сурму, військовий сигнал «вставай»). Тру-тру-ту-ру-ру-ту-ру-ру, тро-тро-то-то-то-то-тро-то-то-то, тру-ту. Ревуть сирени по заводах, гудуть гудки й дроти, співа Україна за могилами в долині, та сурма золота народного наркома над усе: про даль голубу та про голубі мрії сурмить вона вам, гегемони…
2
Поприходили ще робітники:
— Хто цей оратор? Од кого? Про що?
— Од наркомів до нас…
— Та ні!.. Сам наркомом назвався.
— По-моєму, клоун з цирку прийшов…
— Попав пальцем!.. Це артист з української трупи.
Перший
(до третього)
— Бачу-таки, — помішав горілку з пивом.
Третій
— Ти думаєш?
Перший
— Факт!
Третій
(усміхнувся)
— Уважніше слухай, кажу!
Малахій
— Негайну реформу людини прийшов я робити до вас, гегемони. Слухайте мене, а більш нікого…
Хтось свиснув.
Хто там свистить на промову народного наркома. Хто заважа нам, питаю?
Хтось
— А хто нам заважає в роботі?
Малахій
— І так багато свисту на Україні: свистять вітри-суховії, свистять юнаки на дівчат, свистить міліція внощі, на вулицях мочаться, зґвалтовано бабів… Негайну реформу людини прийшов я зробити і в першу чергу реформу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів…
Гомін пішов поміж робітників:
— Це божевільний…
— Прикидається.
— До адміністрації його!
— Хай старий виголоситься.
Третій
(спокійно)
— Уважніше слухайте, товариші!
Малахій
— Слухайте мене, гегемони, і я виведу вас з цих закурених мурів. Провулками, закавулками повз заводи й фабрики, межами та стежками, ген-ген за могили, у голубу даль поведу. Тру-ту, тру-ту! Уставайте, люди, бо несу на вас реформу, не форму, а реформу! Тру-ту, тру-ту! Збирайтеся до нової Фавор-гори дванадцятого серпня, по-старому — шостого, несіть мак червоний, нагідки, а найбільш приносьте голубеньких мрій. Там будемо святитися, святитися — новитися… Заодно приносьте й мову українську. Чи знаєте, між іншим, чого наша мова у порога віки вистояла? Бог про неї забув, як мішав язики на вавилонській башті. Крім того, Дух Святий зійшов на апостоли всіма мовами, забув тільки про нашу українську. На це РНК звернув уже свою увагу, та тільки без мене навряд, щоб що вийшло…
Третій
(голосно, могутньо)
— Виходить, і вийде!!! Товариші… (Виступив наперед до Малахія.) Ви селянин?
Малахій
— Ні.
Третій
(навпорно)
— І не робітник?
Малахій
— Я народний Малахій.
Третій
— Із проулків та заулків, крученими стежечками, навіть через мури оці пролазять до нас отакії Малахії. А хто вони? Ще добре, як просто собі меланхоли-мрійники, бо таких чимало і поміж нашим братом, на превеликий жаль, водиться — очі, як в ісусів, голубий дим в голові, гріхи все збирають та на тому й їздять — добре, кажу, як ще такі ісусики на осликах…
Малахій
— Осанна їм! Вони чистять світ.
Третій
— Хочеш чистити, пересядь з ослика…
Хтось
(втулив збоку)
— На асенізаційну бочку.
Вибухнув сміх.
Третій
— А хоча б і на бочку, бо лучче бути бочкарем, ніж таким ісусиком, як цей. То добре, кажу, коли ще ісусики вони, бо це ще півлиха. А от коли вчуваєш в їхніх благеньких проповідях десь в одному, в двох словах зовсім другу музику…
Малахій
— Голубую музику…
Третій
— Не нашої кляси музику, тоді нам треба сказати — товариші! За голубими їхніми словами ховаються буржуазні шовіністичні жальця. За голубим отим туманом чигають на нас супротивники, в голубих реформах закутано їхні мірочки і форми — стережіться!
Малахій
— Негайну реформу людини виголошую я, гегемони, і беруся зробити її.
Третій
(пальцем покиває)
— Ой, зробиш, дядя, на себе глядя — знаємо вас… Ні, зробимо її краще ми, по образу й по подобію пролетарському.
Малахій
— Тру-ту… А реформу українського роду ви зробите?.. Ген-ген сидить біля віконця в хаті, морщить постоли та вигляда, чи не везе йому старий бозя дощу на пшеницю, чи не видно синів із солдатів, із наймів дочок. І день іде, і ніч іде, бозі нема — і дощ не йде, б’ють пороги, місяць сходить, як і перше сходив, нема Січі… Очерети у Дніпра питають…
Вихопились голоси.
— Стара пісня.
Малахій
— Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?
Третій
— Завтра там, де б’ють пороги, вже не місяць зійде. Завтра зійдуть електричні, можна сказать, сонця і засяють на весь степ козачий, на всю нашу Україну, аж до моря…
Малахій
— Запитання: до якого моря?
Третій
— Завтра там, де скиглила чайка літаючи, заспівають сирени, можна сказать, морських пароплавів, залунають гудки нових фабрик, заводів. Вже сьогодні Дніпрельстан розбива динамо-моторами очеретяний той сум і дике, хай воно сказиться, тужіння порогів, бо чув я його на екскурсії…
Малахій
— Киньте ваш Дніпрельстан! Тут ось, чуєте, кричать — ізнасілованіє двох старух, о гегемони! Не поможе!
Третій
— Поможе! Отам починаєм ми нашу реформу всього українського роду, отам, і тут, і скрізь, де тільки є рука робітника…
3
Підбіг робітник, мокрий весь од поту:
— Готові форми?
Робітники напружились:
— Готові!
Мокрий робітник
— Випускаємо чавун!.. (Крикнув туди, де знімалася заграва.) Готово!.. Дайош!..
Полилася рівчаками та жолобами огненна рідина, освітила огняно-червоним, аж гарячим, світлом увесь цех ливарний, загравами полихнула, одсвітилась на обличчях і в очах у кожного. Знявся рух. Перескакуючи через рівчаки, припадаючи до форм, повели робітники за собою лопатами огняну лаву у форми. Несли у ковшах. Гукали на Малахія:
— З дороги, старик!
— Бережись там, гей!
— Станьте осторонь, гей, як вас!.. Малахій!..
— Та покажіть йому, куди вийти, бо ще розтопиться.
А він в димі та в заграві метався між огненних річечок, аж поки хтось не вивів його до дверей, сказавши:
— Клопіт з такими реформаторами…
Отямившись, він глянув на огні, на дим, на заграви і сказав:
— У них свої, червоні мрії. Яка трагедія!
Закрив очі й пішов. Услід йому гриміла симфонія труда.
