ДІЯ П’ЯТА
1
І ще уяви собі, друже, повну вулицю цвіту акацій. Не проглянеш. На ґанку в Пероцьких прапор ревкому паруском червоним повис. Сонце. Штиль. Чути пісню:
На бєрєгу сідіт дєвіца,
Она шелками шйот платок…
Це співає Зінька. Вона гаптує позолотою прапора, вишиває літери. До неї забігає Лука:
— Ну як наш прапор? (Дивиться не так на прапор, як на Зіньку).
Зінька. Та дивіться ж на прапор! (Розгортає).
Лука. Ага… Коли ж він буде готовий?
Зінька. Та він уже майже готовий. За годину скінчу.
Лука. Ага… От і добре… І жаль, що так скоро.
Зінька. Як це мені розуміти?
Лука. Серцем.
Зінька запитує очима.
Лука. Мені б іще хотілося дивитись, як ви гаптуєте!
Зінька. Я б його весь вік гаптувала, якби давали.
Лука. А як це зрозуміти?
Зінька. Головою треба.
Лука перепитує очима.
Зінька. А так, що мені всіма членами легше працювати, ніж одним.
Лука. Ось я вас серцем розумію, а ви мене й головою не хочете. А може, це в мене, говоритиму прямо, любов?
Зінька. Де ж ти, голубе, раніше був?
Лука. Ніколи було. Та хіба й могла бути любов за першого етапу революції, коли йшли бої та руйнування? А от за другого може бути! Наприклад, тепер: коли будується нове життя, то я думаю, що й нову людину збудувати можна, — бо ж любов не розвага і не мрія, як це в Ілька, а функція. Ось! (Показав рукою, аж м’язи випнулися). Функція! (Раптом рука розгинається). Стривайте! Зараз засідання ревкому і мені треба доповісти про новий розподіл функцій у моїх підсекціях… То, кажете, прапор за годину буде? Я забіжу і тоді вже що?.. За годину і буду. (Біжить).
Зінька. Заждіть на хвилиночку!.. Ви сказали, що в Ілька любов, як мрія. Яка ж це мрія?
Лука. Тільки й того, що грає на піанінах, а він зробив із неї мрію.
Зінька. Так це та, що грає? Ви її бачили зблизу коли?
Лука. Ні!.. Я ще забіжу! (Біжить).
Зінька (сама). Так це та… Мрія. Треба буде подивитись на цю мрію…
На бєрєгу сідіт дєвіца…
2
Марина припала до вікна. Ступай нишком од неї ворожить на Євангелії.
Марина (схвильовано). На хвилинку, таток! Сюди! До вікна! По той бік пройшов мужчина, здається, з люлькою. Ти постій і подивись, чи не повернеться він? А я побіжу до вікна в столову. Там краще видно… (Вибігла).
Ступай (постоявши трохи біля вікна, одійшов). Вигадала гратись у Нат-Пінкертона… Ну, а я поворожу ще раз, тепер уже востаннє. На Євангелію. Ні! Коли вже востаннє, то на «Кобзарі». Що буде, те й буде. Востаннє, Іване! (Діставши «Кобзаря», виймає всі стрічки-закладки, блакитні все та жовті. Кладе книжку на стіл. Тоді, врочистий і суворий, кладе на книжку три пальці, питає). Буде чи не буде? Україна?
Марина (вигулькнула з дверей). Ти дивишся, таток?
Ступай. Дивлюся! (По паузі, сам собі). Перший стовбик, тридцять третій рядок. (Розгортає книжку, одшукує місце). «Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани…» (Гірко хитаючи головою). Цоки-цоки, цок-цок. Невже ж помилився? Невже й справді трюхи-трюхи — тікають старенькі з козацького степу, за обрій на безвік заходять? Похилили списи, як хрести? Ні! Ще раз і тепер востаннє! Другий стовбик, сьомий рядок.
Марина. Дивися, таток! Здається, він?
Ступай. А не заважай мені, Маринко! (Розгортає і вичитує). «Загинеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі…» (Містичний жах). Дак втретє ж і тепер уже востаннє. Буде чи не буде?..
3
Марина (з порога другої кімнати. Збуджено). Буде!
Ступай (сердито). Не жартуй!
Марина. Буде, мій сивенький ворожбите!
Ступай. А ти що — в Піфію обернулась, чи що?
Марина. Коли хочете, то так. Старі автори переказують, що спочатку Піфія — це була прекрасна молода дівчина. Вона віщувала в церкві на камені Омфалос, що значить — центр землі. На брамі був напис — «Пізнай себе». І я зараз буду віщувати. Омфалос! Українцю, спізнай самого себе! Буде! (Її справді охоплює якесь незвичайне піднесення. До батька). Підійди до вікна і стань! Тільки так стань, щоб з вулиці було непомітно!..
Ступай. Навіщо все це?
Марина (удаючи з себе Піфію). Перше, що ти побачиш, скаже тобі — буде чи не буде… По той бік, дивися, стоїть біля тумби мужчина.
Ступай (з гумором). Ну й вибрала!
Марина. Дивися!.. (Грає що є сили кілька акордів з «Патетичної»).
Ступай. Запалив люльку й пішов. Капелюха на потилицю насунув — яка зневага! І це такий герой роману?
Марина. Це од героя! Наше гасло: люльку запалено! Люльку повстання! Сьогодні! (Бурхливо грає кілька фрагментів з allegro e con brio). Цоки-цоки, цок-цок. Чуєш, таток! Мої вуса, чуєте? Сивенький чубок? Як мчать наші лицарі з околишніх хуторів?.. Ми напоготові!.. (Встає в ще більшому екстазі). Омфалос! Омфалос! Люльку запалено! (Аж закружляла). Дми тепер, північний, — не згасиш! Ще більше роздмухаєш — дуй! Щоб іскри летіли! (Ударила по клавішах). Омфалос! Запалюйте ж ваші люльки, щоб дим ішов через усі степи вихором до неба! Куріте, аж поки все небо закурите, аж поки не пошле до вас Бог ангела спитати, як у тій казці: чого ж ти хочеш, роде козацький, що куриш і куриш? Своєї держави я хочу (розбіглися коси по спині) під прапором ось… (Винесла захованого прапора. Розгорнула в руках). Під цим!..
Ступай (захоплений од прапора). Коли це ти вишила? (Стукіт у двері).
Марина (складає прапора. Спокійно). Можна.
4
Зінька (з прапором). Вибачте! Чи немає у вас часом отакої заполочі? Не вистачило трошечки — на останню букву. (Розгортає прапора). Якщо є, то допоможіть, позичте чи дайте! (Оглядає Марину).
Ступай. Гм… Написано по-українському. (Читає). «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» Серп і молоток. УСРР. Що таке УСРР?..
Зінька. Українська Соціалістична Радянська Республіка. Це, кажуть, такий новий державний герб…
Ступай. Гм… Кому прапор?
Зінька. Ревкомові. За годину мушу скінчити.
Ступай (ще раз читає). Гм… Без жодної помилки. (Ще раз прочитав, подививсь на Марину).
Марина. Нема.
Зінька (оглядає Марину). Я думала, у вас очі сині, аж вони блакитні! Вам певно жовте до лиця?
Марина. А у вас, я думала, карі, аж вони чогось червоні!
Зінька. Третю ніч не сплю, от і зчервоніли. Третю ніч як вишиваю. А може, це від прапора, від червоного, як і у вас он від блакитного. (Виходить).
Ступай (по паузі). А може, є?
Марина. Що?
Ступай. Та є такая заполоч у нас?
Марина. Ти комік, тату. На московському кумачі України самостійної не вишити! (Йде в другу кімнату).
Ступай. Жаль!.. Своєї ж матерії у нас нема…
6
Ступай (сам). І це прапор (на Маринин), та й то ж прапор! Я вже думаю, чи не запропонувати таке: на жовто-блакитному — «Хай живе Радянська», хай вже буде й Соціалістична, аби тільки була Українська Республіка. Або ж так: на червоному дві стьожечки вишити: жовту й блакитну… (Думає).
9
Вийшов Ступай на вулицю. Вулиця порожня. Один Оврам лізе. Долітають з далеких дистанцій випадкові кулі. Знесилений свист їхній — в’ю-у-у! — звучить у вухах Ступаєві як похоронна Алілуя. Став Ступай на перехресті. Вагається:
— Ну, от… Добре було тобі писати — «поховайте та вставайте», а як мені повстати? Я ж уже повстав. А куди йти, на чию руч стати, — їй-Богу, не знаю! (Думає, вагається). За Інтернаціонал летять кулі і проти, а за Україну де? (Кричить). Та постривайте! Що ж ви робите? Гей, ви, що там, і ви, що тут — українці ж, що ж ви робите? Спиніться!
Оврам. Не зупинятись! Не зупиняйся!
Ступай. Не стрілявши вкупі, смалять одне в одного. Раді, що допалися до зброї! Та на цьому стрільбищі ви тільки мішені, ото й усе! Ви і ви!
Оврам. Цілься в буржуазію!
Ступай. Ви тільки мішені, а за вами — махальники! Там вимахують червоним, там — трикольоровим. Де ж ваші власні клейноди, де?
Оврам. Там, де й трикольорові.
Постріл. Падає збитий кулею цвіт.
Ступай (піднімає його). Отак, їй-Богу, позбивають увесь цвіт. Кулями поклюють землю, пшеницю, повибивають соняшники — та що ви робите? Замість того, щоб за Україну, ви…
Оврам. За клас!
Ступай. Хто там шиє їй смертну сорочку, гей, ви, — ті, що там, і ті, що тут, — адже українці ви! (В груди йому вганяється куля). От тобі й маєш… (Осідає, падає). Ото вже справді: ні сюди, Іване, ні туди, Іване… Але хто?..
Оврам (підповзає). Ну як вам, сусідо?
Ступай (силкується посміхнутись). Цікаво…
Оврам. Що?..
Ступай. Цікаво знати, з чийого боку куля…
Оврам (дере хустку). Аби тільки не в ноги… (Хоче перев’язати рану, але бачить, що Ступай конає).
Вистріл. Пробігає кілька червоноармійців. Один кричить: «Хтось у тил б’є! Тікай!»
Далі смерті не втечеш! Стійте!
Ступай чує це «стійте», хоче його повторити й не може. Напружує решту сили і тільки підводить руку. Світ йому береться туманом. Туман глибшає — чи то небо, чи степ. Через Ступая перескакують, тікаючи, червоногвардійці, а йому ввижається, що то старі запорожці на конях. Цоки-цоки, цок-цок. Вчувається музика (з allegro molto). Чудово! Он тільки сонце щось дуже пече йому в груди. Нарешті воно заходить. Стає легше, але стає темно, дуже темно і музику ледве чути.
11
З ґанку Пероцьких тихо падає додолу червоний прапор. Хто його скинув — не видно. Натомість звисає жовто-блакитний. Хто його чіпляє — не видно.
12
Назустріч Андре виходить Марина з букетом квітів. Почувши дзвони.
— Ніби Великдень. Кажуть, що коли вас зустрів монастир, ви там виголосили: «Хай живе Іванова дзвіниця, а над нею північна зоря». Це значить Росія?
Андре (серйозно і твердо). Так.
Марина. Ну, а за Україну чом лицар промовчав?
Андре. Обминемо!
Марина (іде і гостро, допитливо дивиться йому в очі — жартує чи ні). Україну?
Андре. Ось труп цей (одводить її легким рухом від трупа Ступая). Не закаляйтесь! (Обоє впізнають Ступая).
Марина. Таток! (Не може зразу усвідомити смерті). Ти… (Усвідомивши, стає навколіна, цілує простягнуту руку). Ти комік, тату… (Кладе руку, повторюючись і плутаючись у словах). Таток-таток, пощипані вуса, сивенький чубок! Цоки-цоки, цок-цок, мій таток!
13
З ґанку Пероцьких тихо падає додолу жовто-блакитний. Хто його скинув — не видно. Натомість має трикольоровий. Хто його чіпляє — не видно.
