Прибігла якось миша до ставка води напитися, а там жаба виспівує. І так їй припали до душі ті співи, що вона аж пошкодувала: «Якби жила з жабою в ставку, то слухала б її щодня». Коли жаба наспівалася, миша й каже:
– Люба жабко, мене зачарував твій голос. Але я живу в землі й не знаю, коли ти випірнаєш із води співати. Придумаймо щось, аби я завжди приходила сюди якраз перед піснею.
– Як тобі так до вподоби мій спів, то сама й придумай, бо я окрім цього нічого не вмію,– одказала жаба.
Побігла мишка по хатах і вкрала в однієї бабусі клубок пряжі. Розмотала від своєї нори аж до ставка й гукає жабу:
– Подруженько, обв’яжися цим кінцем нитки, а я побіжу додому і обв’яжуся другим. А як починатимеш співати, посмикай нитку, я почую й прибіжу слухати.
Так і домовилися.
Другого дня жаба, збираючись співати, посмикала нитку, й миша прибігла до ставка. Зачарована співом, вона й не помітила в небі шуліки. А той шугнув, схопив мишу, а разом з нею підняв у небо й жабу. Та заборсалася, нитка розв’язалася, й вона грудкою полетіла на землю. Так гепнулася, аж памороки забила. Відтоді жаба більше не співала. Тільки квакала, кляла тих, хто зв’язується з нерівнею.
