Жив у нашому селі один селянин. Він був дивовижний чоловік, якщо йому сказати: у сусіда хата горить, він відповість:
– А я тут до чого? Про чужі справи навіть небо не дбає! Це не моя справа.
Так і прозвали його: «Не моя справа».
Якось «Не-моя-справа» купив у місті мішок фасолі. Взяв він його на плече і поніс додому. І не помітив, що в мішку дірка. Ось він іде, а фасолинки одна за одною сиплються на землю. Невдовзі з ним порівнявся сусід, який теж повертався з базару. Подивився він, як фасолинки з мішка сиплються, і запитав «Не-моя-справа»:
— Якщо в іншого трапилося лихо, сказати йому чи не сказати?
— Чужі справи нікого не стосуються, — пробурчав «Не-моя-справа».
Сусід замовк.
Пройшли ще трохи. Фасолинки все сиплються і сиплються. Мішок наполовину спорожнів. Сусід знову запитує:
— Ну, а якщо можна допомогти чужому лиху, тоді як?
– Та ніяк! – Відповідає «Не-моя-справа».. — Тобі який від цього зиск? Ніколи не плутайся в чужі справи.
Дійшли до села. Тут тільки помітив «Не-моя-справа», що майже вся фасоля висипалися з мішка. Дуже він розсердився.
— Що ж ти, черепаший сину, не сказав мені нічого? Сусід відповідає:
— Так ти ж, «Не-моя-справа», сам мені сказав, що це не моя справа!
