Жив колись багатий чоловік і мав він сина-одинака. Коли синок трохи підріс, він послав його навчатися в місто. Влаштував у заможного товариша й наказав: давай синові гроші, коли він тільки зажадає. От почав хлопець учитися. Він старався, і вчителі його хвалили. Так минув якийсь час.
Одного разу вийшов хлопець на вулицю і побачив годулку [народний музичний смичковий інструмент]. Вернувся до господаря й попросив грошей купити годулку. Господар написав його батькові:
«Син твій навчається, але хоче стати музикою. Дати йому гроші на годулку чи ні?»
Батько відповів:
«Давай йому гроші до пори, до часу…»
Іншим разом хлопець знову вийшов на вулицю. Побачив козицю, вернувся додому й попросив грошей на козицю. Господар знову написав батькові:
«Син твій начебто навчається, та хоче грати на козицю. Давати йому гроші чи ні?»
«Давай гроші до пори, до часу…»
Підріс хлопець і почав купувати подарунки дівчатам. Господар написав батькові:
«Син твій ніби навчається, тільки от купує подарунки дівчатам. Давати гроші чи ні?»
Батько відповів:
«Давай гроші до пори, до часу…»
Згодом став хлопець пити з друзями. За все платив сам і вимагав грошей. Господар написав батькові:
«Син твій начебто ще навчається, але часто п’є з друзями. Давати йому гроші чи ні?..»
Батько відповів:
«Приїду розрахуватися з тобою за все. Я втратив сина. Бо нема гіршого від пияцтва. Воно – на все життя!»
