Принесла кицька мишеня і каже кошеняті:
— Ось тобі, грайся, учись миші ловити.
І пішла. Кошеня торкнуло лапкою мишку раз, удруге. Лежить мишка і не поворухнеться. Схопило злегка зубами, а мишка:
— Ой, ой! Мені ж боляче!
Кошеня розціпило зуби, а лапою мишку тримає.
— Відпусти мене,— просить мишка.
— Не можу,— каже кошеня,— мене мама буде сварити.
— Моя теж сваритиме, якщо я не прийду.
— То твоя мама, а то — моя! Вона буває дуже зла, як розгнівається,— каже кошеня.
— А що ти зі мною зробиш?
— Повчусь, як миші ловити, а тоді мама прийде, скаже, що робити.
— Хіба так учаться? — пропищала мишка.
— А як? — дивується кошеня.
— А так: я буду тікати, а ти наздоганяй — як у квача грають.
— Це цікаво,— погоджується кошеня.
— І дуже весело,— пропищала мишка.— Я як долічу до трьох, ти зразу ж мене відпускай.
І тільки кошеня відняло лапу, мишка шусть — і нема. Як вітром здуло.
Лаяла кицька кошеня. Вуха нам’яла, щоб пам’ятало кошеня науку.
