Лютий і жорстокий тигр попався якось у пастку. Він ревів і метався в клітці, ламав залізне пруття – та все було марно. І коли він уже втратив останню надію вирватися, на його щастя, саме проходив один чоловік. Тигр, побачивши його, стрепенувся, жалібно завуркотів і мовив:
– Чоловіче добрий, змилуйся наді мною, врятуй мене! Випусти з цієї клятої клітки!
– Еге ж,– озвався той,– випусти тебе, то ти ще, чого доброго, з’їси мене.
– Схаменися, чоловіче! Чим хочеш присягну, що ніколи більше не скривджу бодай комашки. Віднині й довіку я віддано служитиму людині!
– Ну гаразд, пожалію тебе, випущу на волю,– сказав чоловік.
Він одчинив дверцята клітки й випустив тигра па волю.
Та не ступив чоловік і кроку, щоб іти далі своєю дорогою, як тигр стрибнув па нього й прогарчав зловтішно:
– А тепер я поснідаю тобою!
– Схаменися, тигре! зойкнув чоловік. – Я тебе від смерті врятував, а ти мене хочеш з’їсти! Де ж тоді правда па світі?
– Бач, правди йому захотілося! – засміявся тигр. – Немає на світі ніякої правди, коли хочеш знати!
– Ні, правда на світі мусить бути, вона є! – впевнено мовив чоловік. – Спитай кого хочеш – кожен тобі скаже.
– Згода! Спитаймо у трьох найперших, кого зустрінемо. Коли вони скажуть, що правда є на світі,– так і бути, не їстиму тебе. А ні – то вмить проковтну; я дуже зголоднів.
Довго блукали чоловік і тигр лісом, аж нарешті помітили папугу, що сидів на гілці, поринувши у якісь свої сумні думи.
– Гей, папуго! – гукнув тигр. – Скажи-но нам, чи є правда на світі?
Папуга стрепенувся, підвів голову й мовив понуро:
– Вже добру сотню літ прожив я і ніколи найменшого зла не заподіяв нікому. А сьогодні вранці приповз гладкий, здоровезний удав і проковтнув усіх моїх діточок. Жодного не залишив!.. Ні, немає правди на білому світі!
– А що я казав?! – переможно вигукнув тигр. – Таки немає правди на світі!
– Ходімо далі,– мовив чоловік. – Спитаймо ще в когось, хоча б он у тієї пальми, що височіє попереду.
Підійшли вони до пальми, і тигр питає:
– Пальмо, пальмо, скажи, чи є в світі правда?
Пальма зашелестіла густим листям і відповіла невесело:
– Не один рік і люд і звір знаходили у затінку моєї густої кропи порятунок від палючого сонця. А сьогодні вдосвіта де не взявся дикий кабан, зранив своїми іклами моє коріння, і тепер я мушу повільно вмирати, гинути. Ні, немає на світі правди, ось що я вам скажу!– вигукнула вона розпачливо.
– Ну, переконався ти, що немає правди па світі? – радісно заревів тигр і приготувався стрибнути на чоловіка. Але той застережливо підвів руку й мовив:
– Стривай! Стривай! Ми ж домовлялися спитати у трьох, а не у двох з тих, кого зустрінемо.
– Ну гаразд! – невдоволено буркнув тигр. – Он біжить шакал – спитаймося в нього.
Коли шакал порівнявся з ними, чоловік перепинив його й сказав:
– Вислухай нас, шакале, й розсуди. Оцей тигр попався в клітку, а я пожалів його й випустив з залізної в’язниці. А він тепер, замість дякувати, хоче мене з’їсти. Хіба це справедливо?
– Стривай, стривай, чоловіче, щось я не второпаю,– мовив шакал. – Повтори но ще раз, як усе було.
– Оцей тигр попався в пастку. А я пожалів його й випустив з клітки на полю. А тепер він заповзявся з’їсти мене. Отака дика за добро, яке я йому зробив! Хіба це чесно? Невже немає правди на світі?
– Он як,– замислено протяг шакал,– Така заплутана справа… І не одразу збагнеш, що до чого. Ти кажеш, чоловіче, що попав у клітку, а тигр пожалів тебе і…
– Та ні! Це тигр попав у клітку, а я його випустив.
– Ага, здається, зрозумів,– кивнув головою шакал. – Клітка сиділа в тигрі, а ти її випустив на волю…
– Та ні ж бо! – люто гарикнув тигр. – Це я сидів у клітці, а цей чоловік проходив мимо, зглянувся па мої благання й випустив мене на волю! Тепер уже второпав?
– Не гнівайтесь, шановний тигре! – злякано пробелькотів шакал. – Надто вже все тут заплутане. Аби ж то я на власні очі бачив, як воно все було. А так, з ваших слів, годі второпати, що до чого!
– То ходімо вже, покажу, як воно все було, коли ти такий недолугий! – сердито мовив тигр. – А коли й тоді не второпаєш, нарікай сам на себе – обох вас з’їм і навіть кісточок не залишу!
Коли вони підійшли до клітки, тигр озвався знову:
– Я сидів у цій клітці, розумієш? А він, тобто чоловік, ішов мимо, побачив, що я метаюся, пожалів мене й випустив на волю. Чого тут не розуміти – усе ж ясно!
– Зрозумів, нарешті зрозумів! – радісно вигукнув шакал. – Я сидів у клітці, а чоловік почув, що я в ній сиджу і… А клітка сиділа в пастці, а він, тобто… Ху-ух, знову виходить щось не те! Бідна ж ти моя голівонько! Ні, певно, я так і не збагну нічого своїм куцим розумом!
– Тьху на тебе, йолопе! – аж стенувся від люті тигр. – Ба ні, ти таки збагнеш у мене, як воно все було! А то не минеш моїх зубів і кігтів!.. Тож слухай, слухай уважно й дивися на мене! Я – тигр! Тигр, ти розумієш це?
– Р-розумію, – промимрив шакал, удавши, що дуже злякався.
– А це перед тобою – чоловік! Ти зрозумів?
– Зрозумів, зрозумів, папочку!
– А це ось – клітка! Второпав, бевзю?
– Второпав, второпав, папочку!
– Так от: я, тигр, сидів у цій клітці, бився об пруття, а він, тобто цей чоловік, якраз ішов…
– Пробачте, шановний тигре, що перебиваю вас. Але я ніяк ие втямлю…
– Чого ще ти там не втямиш? – гарикнув тигр.
– Я… я… не збагну, як ви опинилися в клітці.
– Та що тут розуміти, дурню?
Бо ви он який здоровезний, а клітка ж маленька. Одна ваша лапа і то навряд чи влізе в неї. Ні, ви там не поміститесь! – впевнено мовив шакал.– Де вже вам улізти в неї!
Тигрові нарешті урвався терпець, і він, нічого ие кажучи, вскочив у клітку.
– Дивися, телепню! – вигукнув він. – Отак все було! Тепер уторопав?
– Тепер уторопав,– спокійно відповів шакал.
Він підійшов до клітки, зачинив дверцята і взяв їх на міцний засув.
– Ну от,– мовив чоловік до тигра,– а ти казав, що немає правдина світі. А я собі так міркую: коли ти вже знов сидиш у клітці, то правда на світі таки є!
