Драматична поема
На зламі століть
Дійові особи:
- Скидан Петро — 33 роки. Голова колгоспу “Пам’ять Леніна”. Середнього росту, міцний і стриманий, з багатим внутрішнім світом комуніст. Втілення віри, партійної совісті й мужності, людина нового часу, один з тих низових партійних працівників, що створили непорушну основу нашої Вітчизни. В сороковому році його колгосп прославився як зразковий. Якщо його не вбито під час Великої Вітчизняної війни як партизанського ватажка, він, напевно, сьогодні депутат Верховної Ради. Автор навіть десь зустрічав його ім’я серед видатних діячів сільського господарства.
- Демид — 75 років, його батько. Схожий на стару ікону Миколая-угодника. Глухий уже. Весь у минулому. Не все розуміє. Життя прожив дуже бідно.
- Мар’яна — 27 років, дружина Скидана, ніжної, лагідної вдачі, роботяща.
- Тарас — 9 років, син Скидана від першої дружини, що померла.
- Гусак Харитон — невиразних літ. Заступник Скидана, людина в усіх підношеннях дрібна й мізерна, якої, проте, всі чомусь трохи неначе бояться. Вигадує телефонні розмови нібито з видатпиміг людьми. Дуже моторний. Часто міняє пози, позіхає, закидає ногу за ногу, лягає грудьми на стіл, робить гімнастичні вправіт, потягується або шалено шмарує лице и волосся, ніби хто ллє йому воду на голову. Не може ні па чому зосередитись. Любить “ліву” фразу. Голос гучний. Майже по постарів по цей день.
- Пасічний Трохим — 25 років. Агроном, секретар партбюро. Душа талановита, здивована. Завжди веселий, готовий до дії, весь спрямований в майбутнє. Колективізація — його високе натхнення й провидінпя: світ збудовано певірпо, і тому треба геть-чисто все перебудувати як можна скоріше й веселіше. Запас душевних сил такий великий, що йому здається простим і легким псе, навіть перетворення землі в рай. Любив людей. Можливо, він був великою людиною. Загинув геройською смертю в званні підполковника танкових військ під час штурму Бреслау.
- Трубенко Сава — 45 років, голова сільради. Любить Скидана і Пасічного, вірить їм як комуністам рішуче у всьому, і тому завжди спокійний. Трохи пасивний.
- Орацький Данило Сергійович — 42 роки. Секретар обкому партії. Середнього росту, з багатим політичним досвідом і добрим серцем. Веселий, високообдарований. Має високу освіту і самоосвіту. Розуміє однаково велике й мале. Любить народ і весь йому належить.
- Безверхий Федір Григорович — 50 років. Художник, професор. Розмовляє мішаним русько-українським жаргоном за допомогою обох рук, особливо великого пальця правої руки. Міцним нігтем цього пальця він завжди ілюструє на лівій долоні свої не дуже складні процеси мислення. Позбавити його цих ілюстрацій — все одно що затулити рота. Був колись за кордоном і обідав, казали, у якогось короля. Пишається фізичною силою. Лоб низький. Голос глухий, гугнявий. В лексиконі багато вигуків і безладних вставних слів. Запевняв колись автора, що у нього в шухляді є дорогоцінний камінь, “що пітається із воздуха і растьоть”.
- Верещака Іван Гнатович — 37 років. Письменник. Самовпевпепий, з нахилом до патетики й кар’єризму.
- Вигура Борис Михайлович — 35 років. Інструктор Паркомзему. Здоровий. Син міщанина. Переповнений вщерть почуттям власної винятковості. З “нижестоящими” холодний. Анкета чиста, без жодної плямочки. Діє скрізь і завжди рішуче й в повній відповідності з інструкціями раз назавжди уявленого начальства, волю якого він звик виконувати твердо й “без сентиментів”.
- Сірик Яків Петрович — 40 років. Учитель семирічки. Обтяжений родиною, хороший, нервовий чоловік. З народом не завжди і. новцій дружбі, хоч і належить народові цілком. Вважає себе несправедливо ображеним: мало уваги.
- Гаркавий Устим — 32 роки. Міліціонер. Високий на зріст, добрий, з тонким почуттям такту. В самодіяльних спектаклях грав комедійні ролі. Живе в повній покорі жінці своїй Гальці.
- Нечитайло Мина — 55 років. Колгоспник. Повільний і завжди спокійний. Часто посміхається якимсь своїм думкам. Все життя спізнювався. Справжній герой прокинеться в цьому лише на старості літ.
- Уляна — дружина Нечитайла, його ровесниця. Талановита й оригінальна. В ній — риси матерів багатьох передових людей нашого часу. Перед Великою Вітчизняною війною була нагороджена орденом Леніна як видатна ударниця соціалістичних ланів, п’ятисотенпиця. На початку війни її розстріляли фашисти за материнську допомогу в оточенні пораненим російським воїнам. їй поставлять пам’ятник на високому березі Дніпра.
- Тихий Захарко — 40 років. Член правління колгоспу. Винятково красивий. Помер. З нього можна було писати героїчні портрети старовинних воїнів, міфологічних богів, учених, — він підходив на все. Любитель тонкого слова, жарту, м’який і в той же час мужній. В громадянську війну в Першій Кінній армії відзначався винятковою хоробрістю в битвах. Був стріляний і рубаний. Мав два ордени Червоного Прапора. Але життя його не було щасливим: він жив у полоні своєї малописьменності. Вона скувала його сили й свободу. Подібно неправильно змонтованому літакові, що носиться по аеродрому, зчиняючи шум і “стрілянину” з вихлопної труби, так і не піднявшись у небо, — не піднявся після громадянської війни й Захарко: сім’я, діти, старі рани… Тому і в його жартах завжди почувався смуток. Був вірним другом Скидана й Пасічного.
- Шерстюк Платон — 70 років. Член правління колгоспу. Монументальний. Любить закони і речення.
Колгосппини різного віку:
- Цар Левко
- Запорожець Хома
- Кошовий Терентій
- Павлюк Роман
- Біднина Купріян
- Біднина Олена
Колгоспники-комсомольці:
- Дробивський Лесь
- Радчук Василь
Підкуркульники:
- Сторчак Самійло
- Чорнота Карпо
- Заброда
- Горлиця
- Ласкавий
- Бас
- Паливода
- Шах
- Примак
- Буланий — куркулі, що не прийняли нового світу. Натури пристрасні, міцні й темні. Дехто 3 них загинув від незгоди. Деякі прозріли і порадувались, хоч і не скоро, і па інших уже ланах. Діти Паливоди, кажуть, стали героями праці, а Заброда в 1941 році якимсь чином проповз через фронт і зробивсь фашистським поліцаєм, але його вбив Скидан, цебто задушив колючим дротом біля коні табору, вночі.
Дія відбувається на Україні, біля Запоріжжя, над Дніпром в 1930-32 pp.
ДІЯ І
КАРТИНА ПЕРША
Вечір. У пебі хмари, і грім немовби десь гримить далеко над Дніпром. На подвір’ї душ двадцять п’ять людей у етапі тяжкого напруження. Всі чекають наближення чогось надзвичайного. Входить хутко Григорій Заброда.
Заброда. От і я… Розпочинаю драму!.. Води! (П’є воду). Перший багатій на селі Лукіян Горлиця!
Горлиця. Я!..
Заброда. Куркуль і стяжатель Омелько Ласкавий!
Ласкавий. Я!..
Заброда. Контрреволюціонер і мироїд Євген Паливода!
Паливода. Я!..
Заброда. Гноїтель хліба—церковний староста Лаврін Кривошия!
Кривошия. Я!..
Заброда. Контрреволюціонер Бас Омелян!
Шах. Котрий?
Заброда. Той, що ненавидить!
Бас. Я!
Заброда. Дем’ян Загно, вбивця!
Загно. Вкупі з тобою! Я!
Заброда. Укриватель бандитів куркуль Мартин Буланий!
Буланий. Я!
Заброда. Буланий Мина!
Мина. Я!
Заброда. Грицько Буланий!
Грицько. Я!
Заброда. Багата людина — глитай Литвин Михайло!
Литвин. Я!
Заброда. Приверженець старовини Онапас Задорожній!
Задорожній. Я! (Падає).
Шах. Помер. Названо його, і він помер.
Жінка. Щасливий!
Друга жінка. Нещасний!..
Шах. Неправильно! Не можна одразу падать мертвим від одного слова. Не згоден!
Заброда. Контрреволюціонер Шах Опанас!
Шах. Я-а!.. (Падає, вражений, на землю).
Пауза.
Загно. Розказуй. Всі тут.
Паливода. Кажи мерщій, не муч. Хвилина ще, і я умру к чортам.
Заброда. Шановне куркульство, гинемо!
Мар’яна. Ай!..
Буланий. Тихо!
Кривошия. Тихо, гадюко!
Паливода. Ай, тихо, ради бога! Ай-ай-ай!..
Пауза.
Кривошия. Чого замовк, Григорію? Тут так усі твого приїзду ждали…
Заброда. Не їхав я—летів. Да так летів, що коні кров’ю блюнули й попадали на шлях. Тоді я сам побіг ярами, неначе злодій той…
Горлиця. А чи ж не злодій ти?!!
Паливода. Мовчи, злодюга сам!
Загно. Тихо, злодіяки!
Заброда. Браття, помовчіть. У Запоріжжі на базарі читав газету я па парканах. Газету “Правду”. Поплив паркан перед очима, і натовп, і рундук. Тоді купив її за гривеника, і “Правда” випала у мене з рук. Вона була про нас. її кричало радіо хрипливе мені в потилицю, у спину, в груди — “Знищити як клас!” Перелякались коні. Вилітаю на дорогу. Шлагбаум падає… Дивлюсь, аж у вагонах нас уже везуть па північ і на схід — з дітьми і стариками… Як страшно світ змінився. Не бачу вже нічого… (Дивиться вбік). Ідуть!!!
Мар’яна. Ой боже ж мій! (Побігла а немовлям на руках).
Всі хором співають: “Як прийде страшний суд на нас — треба помирати, і яке було багатство — треба покидати…” Входять активісти-незаможники на чолі з Петром Скиданом і група середняків.
Гусак. Ага, куркулики, ось вони! Позліталося докупи гайвороння!
Скидан. Замовкни. Не відаєш, що мелеш і коли.
Гусак. Не буду. (Змовк).
Скидан (до куркулів). Організований народ. Всі, дійсно, вкупі. Радитесь?
Паливода. Здоров, Петро!
Скидан. Мовчу.
Ласкавий. А що таке?
Скидан. Від ниньошнього дня перемінився світ. Декретом партії ось тут, у “Правді”, одрізано вас од села, неначе вовче м’ясо або рак, звиніть за порівняння. Для нас ви перестали бути земляками. Досить стрільби, палійства, саботажу. Кончено.
Буланий. Та як же ж так?
Паливода. Дозвольте…
Скидан. Так треба.
Буланий. Як треба?..
Скидан. Знищується клас. Прийшли прощатись ми, а пе здоровкатися з вами.
Гусак. Гнать!
Скидан. Помовч! (До куркулів). Поїдете па нові землі.
Паливода. Надовго?
Скидан. На все життя.
Заброда (підходить до Скидана). Ну що ж! Коли вже так — прощай, сусід і переможець…
Скидан. Прощай.
Заброда. Як я ненавиджу тебе!..
Скидан. Не маю і я приязні до тебе, Забродо.
Заброда. Коли б ти міг отут мене убить, повісити чи задушити зараз! Коли б душа моя покинула мене і полетіла геть з подвір’я, коли б лежав я трупом отут-о і батько плакав надо мною, то навіть мертвий я б тремтів і бивсь об землю — так я ненавиджу тебе.
Скидан. О, ти такий!
Тихий. Яка страшенна сила!
Скидан. Не сила тут. Безсилля скаженіє.
Заброда. Проклятий голодранець!
Скидан. Не заперечую. Про мене й пісню складено:
“Вставай, проклятьем заклейменный…”
Хор. “Весь мир голодных и рабов…”
Заброда. Будь ти проклят!
Гусак. Замовч, мироїд, уб’ю!
Вигуки. Бий його!
Скидан. Не смійте доторкатись! (До Заброди). Чого тепера вже клясти, хижак? І кого!?
Заброда. Тебе і твою владу надо мною…
Нечитайло. А бодай тобі язик усох!
Заброда. …твій урожай, і план, і навіть дощ, який я заклинаю не іітп на ваші ниви!
Уляна. А куди ж йому йти? Вся земля тепер гуртова. Мино!
Нечитайло. Помовч…
Заброда. Я проклинаю запорізький степ, що обробляли ми його віками!
Незаможники. Хто обробляв?
Трубенко. Він обробляв?
Левко Цар. Еге ж. Робили нашими руками!
Ласкавий. Все одно. Хіба ж не козаки ми? Адже тут, де ми змагаємося нині, стояла Запорозька Січ ще за Хмельницького Богдана. Чи ж не всі ми…
Паливода. …нащадки славних запорожців!?
Горлиця. Нe діти одної матері України?
Скидан. Так. Всі ми козаки, та не всі однакові.
Гусак. Он учитель каже, що запорожці — вигадка панів із Вукоопспілки.
Скидан. Скажи учителю, що він блазень.
Гусак (до вчителя). Чули?
Сірик. Я так ие говорив! Я казав, що у XVII і XVIII століттях в районі діііпровських порогів перебував певний ррошарок певних продуктів епохи, обумовлених класовими економічними…
Паливода. Дурниці мелете…
Скидан. Годі! Обумовлений продукт.
Сірик. Ой яка гидота! Не вірте мені. (Беззвучно). Я одмовляюсь!
Заброда. Виходить, запорожців зовсім не було, чи як по-вашому?
Скидан. Чому? Були і навіть є.
Паливода. Чи не ви часом?
Скидан. А хто ж? Хто був ворогом народу в старовину? Пани і дуки. Хто були запорожці? Збройні вороги ворогів народу! Отак і ми — ваші вороги й переможці. Скажете, ні?
Паливода. Цю політграмоту чуємо з сімнадцятого року.
Заброда. Прокляття!..
Скидан (до народу). Чули? Все обчислив і зважив. І все прокляв. Колгоспний лад і нашу перспективу. Судьбу нащадків наших і батьків. І навіть степ.
Заброда. І степ!!!
Цар. І дощ прокляв небесний!
Заброда. І дощ!!!
Входить Мар’яна.
Мар’яно, де дитя?
Мар’яна. Умерло для тебе.
Заброда. Дитина де, гадюко?
Мар’яна. І ти вже мертвий.
Заброда. Уб’ю! Дитина де?!
Лаврик (вбігає). Дядьку Скидан! Забродиха підкинула дитя в колгоспний двір!
Заброда. А-а!..
Скидан. Чули? Ще один доказ: будуще за нами. (До Заброди). В тобі, Забродо, я не кляну нічого, бо нічого клясти. Ти весь у минулому.
Заброда. Скидан, я не один, як бачиш, да і таких, як ти…
Скидан. Таких нас мільйони.
Заброда. Рахунки зводять отут по Марксу за століття. Ми пропащі.
Скидан. Так, ви пропащі.
Заброда. Подія ця в історії народу нашого велика, єдина…
Скидан. …і неповторна.
Заброда. Так.
Скидан. Ну?
Заброда. Так от, як індивід, чия жінка немовля свое підкинула тобі…
Скидан. Чого ти хочеш?
Заброда. Я хочу битися з тобою особисто. Прошу тебе. Може, я вб’ю тебе індивідуально, а ні, — так ти мене. Адже обидва ми улани лейб-гвардії його величності.
Скидан. Ми вахмістри, не офіцери. Яка там в нас дуель! До речі, е закон.
Заброда. Закон?! До зброї!
Бас і Буланий. Охляли…
Заброда. Сибір нашого царя! (Подається до куркульського натовпу і, вхопивши шаблю, кидається на Скидана).
Скидан. Гаркавий, швидко! (Бере в міліціонера Гаркавого шаблю і одним ударом вибиває в Заброди зброю). Чортзна-що!
Заброда. Здаюсь… Кінчай.
Скидан. Заберіть гадів!
Гусак. Куркулі, струнко! Равнєніе наліво, шагом марш!
Заброда. Свят, свят, свят…
Куркулі (співають). “Свят господь, господь Саваоф. А до нас страшний суд наближається…” (Рушають зі сцени).
Трубенко. Мино, а ти куди?
Гаркавий. Громадяни! Обережно! Не плутайтесь між ворогами!
Уляна. Мино, Мино! Куди ти-бо, га? Чи як?!
Нечитайло. Да не страми мене, не дратуй на людях!
Скидан. Дядьку Мино! Куди ви вплутались? Тітко Уляно! Ви ж середняки!.. Назад!
Уляна. Куди? Ой!.. Пробочку! Мино!
Нечитайло. Га? Куди, кажете?
Скидан. Назад!
Нечитайло. Так де ж воно? От біда, їй-богу…
Уляна. А, рятуйте!
Мар’яна (до Скидана). Прощай, Петре! (Іде).
Скидан. Прощай.
Мар’яна (обертаючись). Петре, скажи мені одне хоч слово на смерть.
Скидан. Живи. (Дивиться вслід Мар’яні, що зникав в натовпі).
Уляна. Пропала пісня… Повезли на Соловки.
Пасічний. Чого пропала? Наші пісні — народні.
Уляна. Наші, а співать кому? Всю півчу повезли. Дівчат хоч би не той…
Пасічний. Нічого. Заспіваєм самі.
Скидан. Ще й нових наскладаєм. І заспіваємо, товариші, по-новому на цілий світ.
Лаврик. Заспіваємо, дядьку.
Скидан. А куркулі своє вже одспівали.
Цар Левко падає па землю і голосно плаче.
Голоси. Дядьку Левко! Що з вами?..
Левко Цар. Жалько… Жалько!.. Ой як же ж мені жаль!..
Тихий. Мабуть, так треба. Час такий,
Левко Цар. Час? Історія не знає такого часу! (До Пасічного і Скидана). Ну, що ви дивитесь? Скажіть щонебудь.
Скидан (дивлячись услід Мар’яні, що зникла вже зі сцени). Історії людства не знаю я. Я її чую мозолями.
Уляна. Ой-ой!
Пасічний. Розпавсь наш древній хліборобський світ. Многосотлітній панський і куркульський раб, раб своїх коней, божий раб, раб латок на штанях, на свиті і па полі, плюгавий власник усього, чому в ім’я, — дрібний; сьогодні селянин стає історії суб’єктом, творцем її разом з робочим у колгоспі. Нічого рівного нема в минулому. Все безпримірно в цю ніч, товариші, все надзвичайно.
Уляна. Що він ка?.. Господи.
Нечитайло. Не второпав. Говорить, мов газету читає. Почнеться, каже, таке… що голови одне одному поодриваєм.
Шум авто. Входить Вигура.
Вигура. Гей! Алло! Хто тут Скидан?
Скидан. Я Скидан. Хто будете і звідки?
Вигура. Інструктор Вигура з Наркомзему. Як діла?
Скидан. Діла, товаришу, високі. Здрастуйте.
Вигура. Куркулів викинули?
Скидан. Так. В цю ніч навіки розчахнувся наш світ і став безповоротно іншим, і ми це чуємо всі тут, всяк по-своєму.
Вигура. Відповідальний час. І пильність тут потрібна зараз, як ніколи… Колгоспників у вас багато?
Скидан. Півсела.
Вигура. Збирайте зараз же загальні збори, і щоб до ранку були всі в колгоспі.
Гусак. Єсть, до ранку всі в колгоспі.
Вигура. Всі сто процентів, чуєте? Реєстр, протокол, чин чином і без церемоній. Я скоро буду… От діла!.. Пока!..
Скидан. Чекайте. А як хто не схоче?
Вигура. Як схочете, то схоче, а як не схочете — нарікайте на себе. Нам у дрібницях розбиратись нема часу. По особистих настроях ударить треба так, щоб загуло, і квит… Одійдіть од машини! (З-за сцени). Давай!
Рев авто. Вбігає Лаврик.
Лаврик. Дядьку Петро! Сільрада горить!
Всі біжать на пожар.
Скидан (один). Пролог закінчено. Починається дія.
