Якось один добрий олень надумав вирушити в мандри. Попрощався зі своїми знайомими звірятами та й пішов світ за очі. Довго він блукав темними та великими лісами, коли раптом почув якийсь незнайомий голос, що благав про допомогу. Олень одразу озирнувся й помітив, що старезне дерево, зламавшись, упало на сірого вовка.
– Як же таке могло трапитися з тобою? – поцікавився кремезнорогий.
– Ох, – зітхнув сіромаха, – не питай, а краще допоможи мені вибратися звідси.
– Я б із радістю, та навряд чи подужаю підняти це дерево, – засумнівався олень.
– Ти хоч спробуй, – заскиглив бідолаха.
– Добре, – відповів мандрівник, підчепивши рогами величезне дерево так, аби вовк зміг вилізти.
«То все-таки я ще достатньо могутній!» – поміркувавши про себе, олень вирушив далі.
– Стій! – почув мандрівник уже знайомий голос, – ти будеш моєю здобиччю!
– Вовче, але ж я тебе витяг із халепи! – промовив у відповідь кремезнорогий.
– Так, але це не стосується справи – я хижак, тим більше голодний! – вигукнув сіромаха.
Ще довго вони сперечалися, коли раптом їхню дискусію перервав ведмідь, який бродив лісом у пошуках меду.
– Що сталося, може вам чимось допомогти? – поцікавився він.
– Так, – промовив олень і розповів гостю про все, що трапилося.
– Добре, – відказав ведмідь, – здається, я знаю, як вас розсудити. Оленю, підійми-но це дерево, ти ж, вовче, забирайся знову під нього, я хочу побачити, як це все виглядало. Звірі так і зробили.
– Ну от тепер усе стало на свої місця! Ти, сіромахо, так і будеш лежати під цим старезним деревом, адже тобі більше ніхто не захоче допомогти, а ти, кремезнорогий, іди далі куди прямував і хай тобі щастить! – усміхнувшись, проголосив ведмідь і попрямував на пошуки свого улюбленого смачного меду.
