Прийшла зима. Засипала все навкруг снігом, замела доріжки, вікна морозом розмалювала.
Вийшла Марічка надвір погуляти. Побачила величезні кучугури снігу і вирішила зліпити сніговика.
Оскільки Марічка була маленькою, то й сніговик вийшов маленький. Не сніговик, а сніговичок. З оченятами − ґудзиками, віником-гілочкою, носиком-морквинкою.
Змерзла Марічка поки ліпила сніговичка й побігла в хату грітися.
Наступного ранку вийшла вона надвір. Дивиться, а в сніговичка носика немає. Взяла вона ще морквинку і зробила з неї сніговичку нового носика.
А наступного дня, та ж сама історія: стоїть сніговичок і знов без носика.
Дивується Марічка: куди ж це морквинка щораз зникає?
І вирішила вона поспостерігати за сніговичком. Пішла в хату і у віконечко позирає. Аж тут глядь, − підкрався до сніговичка зайчик. Хвать морквинку і навтьоки!
− Так от, хто носика в сніговичка щораз цупить! − сміється Марічка.
Розповіла цю історію дівчинка бабусі. А та й каже:
− На, онучко, ще морквинку! Зроби носика сніговичку!
Марічка так і зробила. Побігла надвір і приліпила морквинку сніговичку замість носика.
А наступного дня − знов морквинки немає!
Ось так Марічка цілу зиму зайчика годувала!
