В одного бідного чоловіка були осел і корова. Корова давала молоко, а осел вантажі возив. Одне слово, служили обидві тварини своєму господареві вірою й правдою. Але немає нічого вічного. Все, що приходить, рано чи пізно й відходить. Так уже ведеться в світі. І людина не владна тут щось змінити.
Як і слід було сподіватися, першим постарів осел, і господар мусив тепер усе носити на своїй спині.
Що ж діяти? — питається чоловік сам у себе, дивлячись на хвору скотину.— Забити? Рука не підніметься. Продати? По-перше, ніхто ж не купить, а, по-друге, що тобі не миле, не віддавай іншому.
Що діяти в такій безвиході? Звернувся господар за допомогою до самісінького Бога.
Боже милостивий, царю небесний!— благав він.— Забери осла! Змилосердься наді мною хоч у такий спосіб!
Благав він Всевишнього і вранці, і ввечері, все сподіваючись на милість Божу. Спливали в щоденних молитвах дні за днями, а осел як жив, так і живе собі.
Аж ось одного ранку вбігає до хати господиня, вся заплакана, руки тремтять і слова вимовити не може. Нарешті ледве спромоглася сказати:
— Горе, горе спіткало нас! Непоправне горе! Корівонька, годувальниця наша, здохла.
— Схаменися, жінко! Що ти верзеш!— зарепетував чоловік.— Ти щось наплутала! Не корова, а осел. Я ж просив Бога, щоб осла забрав, а не корову!
Хоч як переконувала вона чоловіка, хоч як доводила, а він стояв на своєму — осел здох та й годі!
Побоюючись, коли б чоловік не з’їхав з глузду, жінка заходилась скликати свідків, щоб підтвердили її докази. Всі, звичайно, говорили одне й те ж:
— Шановний добродію, у стайні лежить мертва корова, та сама, що з рогами, ряба, з чорними та білими плямами на голові, з мотузком на шиї.
Але й це не могло переконати чоловіка. Він затявся і край:
— Кажу ж вам, що ви не здатні відрізнити корову від осла. Здох все-таки осел!
Саме в цей час проходив мимо недоумкуватий сусід. На його розум ніхто ніколи не покладався, але вирішила жінка заручитися і його свідченням. Оглянувши мертву скотину, той сказав чоловікові:
— Давно вже корівка твоя дихати перестала. Нема му-му!
У відчаї та горі скривджений чоловік звів руки до неба й заволав:
— Господи! Навіть цей недоумок зумів відрізнити осла від корови, а ти, всевидющий, на це не спромігся!
