Багато різних риб живе в Балтійському морі. Є там оселедець, камбала, тріска, лосось, вугор, салака – всіх не перелічиш. Живуть вони разом, плавають великими косяками, по тисячі голів, водять ті косяки самці найсильніші і найспритніші.
Є у риб і своя мова, тільки вона не схожа на людську, бо розмовляють риби за допомогою хвоста. Така розмова зрозуміла лише риб’ячому племені.
Є в риб і своя охорона. Щойно такий охоронець відчує небезпеку, він відразу подає знак і пливе геть від небезпечного місця. Слідом за ним інші риби. Або почує сторож плескіт весел або гуркіт мотора — відразу б’є тривогу, і всі кидаються врізнобіч. Тільки безшумна сіть не викликає у риб побоювань, ось тут і потрапляють вони в пастку.
Якось серед балтійських риб розлетілася звістка: звірі вибрали собі короля.
Цікаві розпитували тих, хто приніс цю новину.
— А кого вони вибрали? Кого?
– Ведмедя.
— І навіщо це звірам знадобилося таке кудлате страховисько?
— Та в нього сили неміряно і гарчить так, що кожен почує його накази.
А невдовзі й інші новини дійшли до риб:
– У птахів теж є правитель!
– Хто ж це?
– Орел.
Риби подивилися одна на одну і замислилися.
І ось одна промовила:
— Звірі мають короля, птахи теж. Чим ми, риби, гірші? І нам потрібний король.
Тут уперед проштовхався поважний лосось. Потай він сподівався, що його й оберуть королем.
– Так, – каже, – це правильно, давайте виберемо. Усі риби, як одна, забили хвостами на знак згоди.
– Давайте виберемо, виберемо!
— Але ж кого? Кого?
І ось тут виявилось, що всі думають по-різному.
– Лосося! Він найсильніший і спритний! — крикнув хтось із лососевої породи.
– Ні, – заперечували інші. — Лосось — зрадник навесні він іде з Балтійського моря і блукає невідомо де по якихось річках. Весною ми залишимося без короля.
— Тоді виберемо тріску, — запропонували інші. — Тріска — сильна риба, всі її слухатимуться.
– Не хочемо тріску! — закричали з усіх боків. – Це розбійниця! Вона нападає на наших діток і пожирає їх без жодної жалості.
— То кого ж нам вибрати? – Задумалися риби. – Хто буде нашим королем?
Довго вони ще махали хвостами і до втоми сперечалися. І риби на перебій пропонували то одного, то іншого кандидата в королі, але прийти до згоди не могли. І тут виникло таке рішення:
— Нехай королем нашого водяного царства буде той, хто найшвидше плаває. Добре плавати – це найголовніше для риб.
Сказано зроблено. Призначили змагання. Кожна риб’яча сім’я виділила від себе найсильнішого, найспритнішого. І ось усі посланці вишикувалися в довгий ряд. Були тут і зарозумілий лосось, і могутній осетр, і ненажерлива тріска, і непоказний оселедець, і вугор, і багато інших риб. За знаком головного судді змахнули вони хвостами, розпустили плавці і кинулися вперед, навіть морська гладь спінилася.
Спочатку всі пливли поряд. Потім деякі стали відставати, і лава риб перетворилася на ланцюжок. Нарешті попереду залишилися лосось, тріска і, що вже зовсім несподівано, худий і непоказний оселедець. Зрештою навіть лосось і тріска почали відставати, а оселедці, які звикли до поневірянь по Північному і Балтійському морях, пливли і пливли як ні в чому не бувало.
Риби зібралися біля величезного каменю і з нетерпінням чекали, хто ж у них буде королем. А коли побачили, що верх узяв оселедець, спочатку здивувалися. Кожен подумав: який з оселедця толк? Але з цим змирилися. Що не кажи, а оселедець перший підплив до каменю. Судді вирішили одноголосно:
— Переміг оселедець, він і буде королем. Косяки риб так сильно затріпотіли хвостами, що по морю пішли хвилі. Це вони раділи, що й тепер мають короля. Довго того дня вирувало море. І люди дивувалися, чому воно хвилюється без вітру.
Невдоволена залишилася лише камбала. Вона хотіла для змагання краще причепуритися і попливла додому за своїм синьо-сірим фартухом, яким дуже пишалася. Ним вона відрізнялася серед усіх риб. Але коли повернулася до великого каменю, змагання закінчилося. Захекавшись, камбала прокричала:
– Хто переміг? Хто правитиме нами? А як дізналася, що королем став оселедець, від злості скривила рота і процідила крізь зуби:
– Що? Оселедець? Ця худа голодранка? От уже, нічого сказати, король! Подивіться краще на мене! Яка широка я в стегнах, який ошатний мій фартух. Не визнаю цих виборів! Як могли не почекати на мене? Протестую! Все почнемо знову.
Спочатку риби не звертали уваги на бурчання надутої камбали. Потім їй сказали:
— Оселедець приплив першим, він і залишиться королем балтійських риб.
Але камбала твердила своє. І тут риби підняли її на сміх.
— Бач, захотілося нашій пані поцарювати. Знайшла чим пишатися – фартухом! Нічого сказати, гарний король у фартуху!
Тоді камбала в гніві змахнула коротким хвостом і попливла під загальний сміх.
З того часу оселедець править у Балтійському морі, а камбала назавжди залишилася у своєму фартуху з перекошеним від заздрощів ротом.
