18 вересня минулого року я зробив одну з незчисленних своїх помилок.
Велику я зробив помилку.
Я в фейлетоні “Культуртяпство” намагався був захистити від безглуздого руйнування Березівським райвиконкомом і Болотницькою сільрадою (Роменщина) будинок славетної нашої артистки, корифея українського театру Ганни Петрівни Затиркевич-Карпинської…
Так оцим самим я, вищепідписаний, зрікаюсь своєї думки про те, що будинок Г. П. Затиркевич-Карпинської, яка сорок з гаком літ свого, життя віддала українській культурі, має справді вагу культурно-історичну (що, між іншим, визнав і Наркомос) і що за заповітом славної небіжчиці там має бути притулок для українських акторів.
Зрікаюсь я тої думки ось із яких причин.
Перше. З моєю думкою аж ніяк не погоджуються Березівський РВК і Болотницька сільрада, що, дай бог їм здоров’я, і досі руйнують садибу Ганни Петрівни, вирубуючи там садок.
Друге. Справу заснування в будинку Г. П. Затиркевич-Карпинської притулку для українських акторів голова РВК держить під сукном уже чотири місяці.
Скажіть на милость, як же я можу не зрікатись своїх слів, коли після них отаке-о робиться?!
Коли після виступу в газеті терпить не тільки садиба, Не тільки речі мертві, а й живі люди?!
Зрікаюсь!
Я пропоную ось що: зруйнувати садибу корифея українського театру Г. П. Затиркевич-Карпинської і натомість збудувати пам’ятника голові Берегівського РВК, голові Болотницької сільради й другому прихильникові його лінії, сільському “активістові” Й. Лободі, що на зборах назвав Затиркевич-Карпинську “гнилим”.
На пам’ятникові останньому можна написати:
“Живіть, люди добрі, так, як я жив. Був активістом, був у земкомісії й набрав собі 10 десятин кращої землі, а податок плачу тільки за сім десятин!”
Коли це буде зроблено, тоді можна, поклавши руку на серце, крикнути:
“Хай живе культурна революція!”
“Хай живе Роменський окрвиконком!”
