Коли тепер хто-небудь підійде до мене й скаже, як це частенько буває:
— А знаєте, опера ваша не дуже… Нема, знаєте, у вашій опері такого, що могло б викликати хоч яке-небудь таке… ну, як вам сказать?.. Ну, взагалі, опера ваша не той, не той…
Між іншим, ви помітили, що коли хто-небудь говорить так, як ото написано, про теперішні українські радянські театри, то обов’язково натискає на слово “ваші”.
— “Театри ваші”.
— “Опера ваша”. Чому це так?
Так коли тепер хто-небудь підійде й почне отак мусолити про оперу, я йому скажу просто:
— Маком, товаришу!
А коли його фізіономія витягнеться від таких моїх “символічних” слів, я йому додам:
— І не тільки, товаришу, “Маком”, а “Червоним Маком”, товаришу! А взагалі: “Катитесь!”
І матиму, як на мій погляд, повне на це право, бо я бачив, бачу і ще раз бачитиму в нашій Харківській опері балет “Червоний Мак”, в оформленні Анатоля Петрицького, у постановці М. Мойсеева і у виконанні балетної трупи нашої (так-то: нашої!) Державної опери.
А через те й: “Катитесь!”
* * *
Я не маю ніякого наміру колупатися у власній “діалектиці” і в інших всіляких “світовідчуваннях”, щоб вияснити питання, чи можна танками показувати революцію.
Я тільки одне скажу: мені значно приємніше бачити в балеті, як борються пригноблені за своє визволення, ніж те, як умирає який-небудь принц тільки через те, що своєчасно не встиг надушити прекрасну “дівицю-лебедицю”.
Тут у мене, правду казавши, є розходження з тією мадамою, що сиділа ліворуч од мене й ахала:
— Хорошо! Дєйствительно хорошо! Только вот: мало поезії! Любві мало!
Я подивився на неї збоку й подумав: “На лиху тобі, думаю, годину ще тут тієї любові, коли тобі вже любити нема чим?!” Нічого не зробиш: “У всякого свій смак”.
* * *
Яка це все-таки прекрасна вистава “Червоний Мак”! Чого там тільки не понароблював Петрицький!? Де в його це все береться?!
Петрицький, мабуть, має не менш як чотирнадцятеро очей у своєму прекрасному лобі, бо двома очима не вловиш усіх тих фарб, що він кинув на сцену, усіх тих відтінків, одблисків, гри кольорів, що він ними залив, буквально залив усю виставу, наповнив ними і кін, і людей, і конструкції, і зал (сонячні зайчики по залу!).
А коли взяти на увагу технічні і всілякі інші можливості (вірніше: неможливості) сцени нашої опери, то доводиться тільки дивуватися, як можна було при такій економності матеріалів, та їх усебічно використати?!
Ані шматочка зайвого! Все на місці, все грає і на всьому фарби грають!
А костюми?! Ніби бере якийсь чарівний рік і, як казковий богатир, сліпучим каскадом кидає ті строї на всіх виконавців. І вони грають, переливаються, мигають, осліплюють.
Такого ще не було!
* * *
Що ще?
Ну, звичайно ж, і Мойсеєв! Він дав силу прекрасно поставлених масових сцен!
Він широко й багато “обіграв” кін!
У нього виразна пантоміма і прекрасно виявлена суть п’єси.
Все зрозуміло. В балеті-бо часто ж ми бачимо: танцюють-танцюють, а чому саме вони так танцюють, господь їх святий знає… Танцюють — і все! А тут — ні! Тут кожний епізод, кожний танок обосновано, — через те й зрозуміло.
Що ще?
Ну, звичайно ж, виконавці!
Сальникова. Ой, лишенько ж! Як ті пальці витримують?! Я в чоботях і то не встою, а то ж увесь час метеликом, та весь час на пальцях! Я вже не кажу за грацію, за стиль танка — то від бога! А от технічне завершення — це ж од пальців! Ой боже наш, боже наш!
Литвиненко. Чорт! У танках Литвиненко чортіший від всякого чорта! Чи він на пружинах, чи пружини на ньому, а тільки ж так володіти своїм тілом, як ним володіє Литвиненко, чорти напевне не володіють, бо в противному разі всі б вони, бувши тепер скасованими, пішли б за прем’єрів до Державної опери.
Дуленко, Плетньов, Чернищов, Аркад’єв, Переяславець і всі інші… Як вони танцюють! А, головне, видко, що ще краще танцюватимуть!
Одне слово, “Мак”! “Червоний Мак”!
* * *
Я тепер прекрасно розумію, чому дехто з рецензентів, пишучи про “Червоний Мак”, нічого не сказав про роботу Петрицького.
У мене був один знайомий. Кудись він пішов з дому, а за цей час його хазяїн поставив нові ворота в двір. Знайомий мій підійшов, подивився так як крикне:
— М-м-ме! І тікать!!!
Насилу впіймали та в двір увели. Нове! От і злякавсь!
* * *
А взагалі “Мак!”, “Червоний Мак”!
P. S. Про лібретто “Червоного Маку” я навмисне не пишу, бо про нього вже було написано. Воно нескладне, але воно пахне вже чимось новим. Не лебедями, а Червоним.
Музику написав Глієр. Про музику хай спеціалісти пишуть. А кому музика не подобається, хай напише кращу! Хай спробує!
