Іноді мале туди стромляє свою пичку, куди йому зовсім не слід.
І що мене за дитинства цікавило, так аж тепер оце чудно.
І гуси було пасеш, і додому прийдеш, спати тебе мати покладе, а в тебе в голові, мов свердлом, та думка так і крутить, так і вертить.
А про що?
Я все думав, я все гадав: “Чи є в попа штани?”
І як зустрінеш було де попа нашого, то так руки сверблять, ну до того сверблять підбігти, підняти рясу та хоч одним оком глянути, чи він у штанях.
Було, прийдеш до матері:
— Мамо!
— Га?
— Ци в насого попа стани є?
— Дурний!
Так аж сльози на очах забринять.
Тут аж пече, ну ажажаж дізнатися хочеться, а вони:
— Дурний!
Ну, хай дурний, хай!
Але ж хочу знати! Хочу — та й квит!
— Мамо!
— Ну?
— Мабуть, у попа станів немає, бо якби були, він би такої, як у вас, спідниці не носив!
— Та й дурний ти який! Ну, чи тобі не ‘днаково, чи є в попа штани, чи немає!
— Е, ‘днаково! А цого він у спідниці?! Нема, мабуть! І твердо я вирішив, що нема! Нема в попа штанів. Бо он
тато в штанях, так вони спідниці не носять. А я хоч і без штанів, так я ще малий. І помилився! У попа штани с. І дізнався я про те незабаром.
Якось раненько жену на поле гуси, а тітчин Одарчин Панас гукає:
— Остапе! Бізи сюди, сось ізказу! Аж залопотів. І гуси кинув.
— Co?
— А в нас у коморі попові стани висять. Уцора нас Іван та Омельків Михайло насого попа в Пріськи застукали. Так він стани забув. А вони стани забрали та й принесли!
— Покази! Ґудзика дам!
— Замкнені!
— Ти бре! Хіба в попа стани є?
— Ну да є! Якби не було, не забув би в Пріськи!
“Диви, — думаю собі.— Штани в попа є. А навіщо ж спідниця?” Ага!
Пригнав гуси додому.
— Мамо!
— Га?
— Ага! Тепер я взе знаю! У попа стани є! Він у Пріськи забув! А со він спідницю носить, так то соб од Пріськи тікать, так соб не видко було, со він стани там забув.
Ну й били ж мене!..
Остап Вишня неперевершений!