Остап Вишня – Ціла йдуть

Прочитавши про те, що треба менше проводити часу в канцеляріях та кабінетах, більше працювати з людьми, всебічно зміцнювати первинні партійні організації колгоспів, МТС і радгоспів, допомагати їм вирішувати практичні справи і провадити політичну роботу в масах, секретар райкому по зоні МТС Іван Васильович замислився…

“Менше, значить, сидіти по канцеляріях та по кабінетах…” — думав він.

Думав, думав і рішуче промовив:

— Правильно!

Іван Васильович у той же день швиденько залишив свій кабінет у райкомі партії і всі папери, всі документи, що стосувалися його МТС, переніс до себе на квартиру.

“Це не канцелярія?” — сам собі подумав Іван Васильович.

“Ні!”

“І не кабінет?” “І не кабінет!”

Виходить, директиву виконано, проводитимемо час і не в канцелярії, і не в кабінеті!

На другий день на квартиру Івана Васильовича з його кабінету було перенесено телефона.

“Ну от і добре!” — сам собі подумав Іван Васильович.

* * *

Перший день минув у клопотах по обладнанню робочого місця секретаря по зоні МТС Івана Васильовича.

— А коли ти взавтра на роботу? — запитала дружина Івана Васильовича. — Щоб я встигла тобі сніданок вчасно приготувати.

— Як і завжди — о дев’ятій годині вранці. Тільки ти не дуже поспішай, моя дорога, я тепер можу снідати й пізніше, так би мовити, без одриву від виробництва.

— Це ж як?

— А так: я керуватиму з дому. Це тепер і єсть моє робоче місце!

— Яка краса! — аж підскочила дружина. — Тепер, поки я з Пашею на базар, — ти ж з Ігорком зможеш побавитися!

— Ну, розуміється, зможу! Ідіть зранку куди там вам треба, чи на базар, чи по магазинах, чи там по кравчинях, а я вже, як секретар райкому по зоні МТС, по хазяйству буду!

— От здорово! — ще раз підскочила дружина. — Як прекрасно придумано — і круте піднесення сільського господарства, і зміцнення сім’ї! Одночасно! Так ми, Ванечко, так, значить, розподілимо тепер обов’язки: зранку ми з Пашею на базар, а ти бавишся з Ігорком. Ігорка об одинадцятій ти кладеш спати, а сам у цей час виведеш погуляти Бобика, тільки ж дивись, щоб він за сусідськими індиками не ганяв, індиків він дуже не любить і позавчора старому індикові хвоста вирвав, — сусідка нахвалялася до суду поскаржитися! Приведеш Бобика, нагодуєш Мурку! Отам на полиці трохи молочка для неї зоставлено. Та дивись, щоб вона не шкодила, бо вона в нас ангорська!

— Добре, зроблю!

— Паша сьогодні заспала й курей не перегляділа, котора з яйцем. От що, Ванечко, як нагодуєш Мурку, візьми отам у комірчині трохи проса, вийди, одчини сарай і поклич отак: “Тютечки, тю-тю-тю!” — і посип проса, тільки не біля сарая, а в сараї, всередині, як тільки кури туди забіжать, ти сарай причини, і лови тоді, і гляди, чи з яйцем…

— Хіба ж я впіймаю? Вони ж, кури, літають! Де там я за ними гасатиму?

— А чого тобі гасати? Кури в нас не наполохані, сумирні кури, ти тільки отак руку простягни та: “Сіла! сіла! сіла” — прокажи! Вона й сяде! А ти тоді бери і, як ви, вчені, кажете, — констатуй, чи на сьогоднішній день вона позитивна (з яйцем!), чи, навпаки, негативна (без яйця!). Тих, котрі позитивні, з сарая не випускай, а негативних — одчини двері і отак на них” “А киша!” Оце й усе! Пойнятно?

— Та пойнятно воно, пойнятно, та якось…

— Що “якось”? Треба звикати! Щоб керувати, треба самому знати! Так, значить, не забудь: Ігорьок, Бобик, Мурка, кури… Ну, ми побігли!

* * *

Іван Васильович побавився з Ігорком, поклав його спати і тільки-но зібрався виконувати наступну справу порядку денного — виводити Бобика, — раптом задзвонив телефон.

— Алло! Я слухаю! “Зоря”? Хто говорить? Секретар парторганізації? Гній вивезли? Куди вивезли? Ага! А навіщо? Ага… Так-так! Загальні збори перед сівбою? Ага… Ну, проведіть! Мені приїхати? Я — зайнятий! Накреслюю план… Ви в мене не самі! По всій МТС! І от що: в цей час не дзвоніть! Дзвоніть од третьої до четвертої. Від четвертої до п’ятої я по колгоспах директиви дзвонитиму! Від другої до третьої — перерва. Так-так! Перерва! Після шостої? Що ви, не знаєте, що робота тільки до шостої? Ну, отож! Як там люди? З людьми треба працювати! Все!

Поговоривши по телефону, Іван Васильович вивів Бобика, нагодував Мурку, переглядів курей…

— Ну, все, здається, — зітхнув Іван Васильович. — А сільське господарство не жарти! Дивись, аж упрів ніби трохи, — посміхнувся він. — Що-то значить незвичка! Тренінгу нема! Нічого — звикнемо! Ну що ж, полежати, перепочити трохи…

Іван Васильович ліг на канапу та й задрімав.

…А так взагалі по МТС діла йшли. Не сказати, щоб дуже круто, проте йшли. Орали, сіяли, культивували, пололи, обробляли… Дзвонили телефони. Сходило сонце, і заходило сонце…

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Остап Вишня – Ціла йдуть":
Залишити відповідь

Читати казку "Остап Вишня – Ціла йдуть" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі народні казки для дітей та дорослих. Повчальні казки для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.