(З натури)
У селі Дмитрівці, Потицького району на Кременчуччині, коли йти шляхом, то можна бачити біля помешкання (а зимою, мабуть, і всередині) сільради, сількомнезаму, взаємодопомоги та книгозбірні, як багато людей, розбившись на гурти, грають в карти з ранку й до самого вечора.
“Дело революции” № 202
— Хто здайоть?! Так чого ж мусолишся, здавай!
— Та стой, тут, брат, телефонограма какаясь-то екстрена! В Німеччині революція, чи що, так щоб поддержать!
— Та кинь! Поддержим! Почему не поддержать? Ти в сільраді, я в комнезамі! Здавай! Здавай! Що світить?
— Вино! Іч какая краля виприснула!
— А ми її дідом! А не ходи боса!.. Поддержим, братця! Потому революція… Вся власть трудящим! Рабочая, брат, класа как возмьоться, так…
— Што ж ти, брат, мого панича сьомакою? Єто не йдьоть!
— Чому не йдьоть?! Козирна ж сьомака!
— Та не задержуй, Кіндрате, ходи швидше, а то нерано: треба ще діла розсмотрить!
— Розсмотриш! Смотри какой! Єкстреной! Ти б краще в свої дививсь, а не в сусідові! Іч як оком накида!
— Кіндрате Степановичу, зайдіть до розправи, там Свиридів Грицько пакета з району приніс нащот культпросвітньої роботи… Свєдєнія треба дать!
— Не бачиш, що ніколи? На всьо, брат, урем’я должно буть! Раз зайнятой — не перебаранчай!
— Та що ти ходиш? Хвильку жирову давай! А ти червову смикаєш?
— Так справа, каже Грицько, спішна! Питають, які газети виписуєте? Яких книжок треба?
— Жирових! Давай, кажу, жирових!
— Знов краля? Бубнова? А ми її по єтому самому місці! А не вилітай!
— А нащот газет як? Що сказати?
— Скажи… Знов тринька! Той раз ріжок — цей раз тринька! От не везе!
— Так що сказати? Питають же!
— Бочку дамо! їй-бо, бочку дамо! Здавай!
— Так скільки ж газет виписуєте? Га?
— Чотири збоку — ваших нєт! Єто ігра! Кидай хвильку! Осточортіло…
Бам! Бам! Бам!..
— О! До церкви!
— Кидай, хлопці! До церкви дзвонять.
