Нарешті!
Газета “Комуніст” іменем всієї робітничої суспільності категорично вимагає, щоб кермо Державним академічним театром узяти з рук слабих товаришів, що на ганьбу собі й на глум усій аксарівщині дозволяють виставляти “Шоколади”, “Обладанія” та іншу “клубничку”.
“Аксарінські стайні Академічного театру повинні бути вичищені від непманського гною якнайрішучіше, і на чолі його мають бути товариші, що не розучилися ще працювати пореволюційному…”
Шість років Державний академічний театр у Харкові на чолі з Аксаріним годував нас “клубничкою”.
Шість років ми на всіх роздоріжжях кричали:
— Коли цьому буде покладено край?!
Шість років можна було співати на восьмий глас:
— Слава довготерпінню твоєму, Наркомпросе, худсекторе і відділе мистецтві^
І “довготерпіння” це тривало б, мабуть, іще надцять років, коли б не звичайнісінька благбазівська дуля мадам Аксаріної на адресу жовтневої маніфестації…
Дуля, отже, врятувала одну з найважливіших установ нашої Головполітосвіти від ідейної загибелі під грубезним шаром “аксарінського” гною…
Аксаріна, гадаємо, не буде! Не повинно бути.
Але чи значить це, що не буде “аксарівщини”?
Чи значить це, що надалі нас не годуватимуть “Шоколадом” і не’вчитиме нас державний театр, як “Обладати”?
Кому передати Академічну драму?
Де тут, у Харкові, ті сили і артистичні, і режисерські, що дадуть нам теперішній, гідний нашого часу, репертуар?
Подивіться навкруги, що ми в Харкові, в революційній столиці, весь час маємо?
“Новий театр”…
“Арлекин”…
“Уголок артиста”…
Це наші “революційні” театри…
І тільки три дні тому блимнула зірка справжнього революційного театрального мистецтва. І де блимнула? Над Нетечею. І як блимнула?
З великими потугами, з колосальними перешкодами, з половиною завіси, з голодними акторами. Я кажу про Театр ім. Франка.
Єдиний на весь Харків театр з революційним репертуаром, з революційною ідеологією. Єдиний, гідний нашого часу…
І нидіє він десь там, в заулках, над Нетечею, у “чорта на куличках”, тоді як найкращий театральний* будинок захлинається в “аксарінських” помиях.
Робітнича суспільність у Донбасі Оцінила франківців.
Їхня подорож у Донбасі була самим тріумфом.
Про Це свідчать ті адреси, ті подяки, що їх має Франків театр.
На відкритті Театру ім. Франка в Харкові, 7 листопада, говорилося, що тепер радянське суспільство має певну кузню мистецьку, куди з усіх країв Радянської України буде текти нове мистецтво, народне мистецтво, що в новій кузні перековуватиметься й виходитиме викристалізуваним для зразка іншим театрам.
Так хай же це мистецтво не тече глухими завулками, доки потрапить у ту кузню.
Дамо йому просторий шлях, щоб воно мало пряму стежку, щоб воно не плуталось.
Перенесімо кузню, де їй належить бути.
І “стайню” очистимо, і робітниче суспільство задоволимо…
