(Мабуть, не фейлетон)
Так це зветься:
“Откритий театр імені Шевченка”. Це середніми літерами. А потім: “Б. Тіволі”.
Це вже великими червоними літерами. А далі вже йде “Ісключительная програма із № номерів”.
“Тільки в нас! Тільки в нас!”
“Послєдніє четире гастролі!”
“Послєдняя прощальная гастроль і бенефіс!”
Оце все так і лізе в вічі з кожного афішного стовпа, з кожного паркана, з будинків, з будок…
Підіть коли-небудь навмисне подивіться, як там “роздєлують” ім’я Т. Г. Шевченка.
Як там “знаменитая і несравненная”, обхватів у чотири “исполнительница”, вижимає з отакенного рота щось таке скрипуче, хрипуче й тягуче, що зветься чи то романсом, чи то “народною” піснею.
Як у неї при цьому очі “закочуються”, а з декольте “викочуються” (не очі, звичайно!..).
З перекривленим якось особливо ротом, з намазаними “до отказу” губами й очима, прилюдно ґвалтує “єдинственная” своє надірване горло, і звідти летить поковтане й пожмакане:
А где мой щит? Казууук отнял…
Казук — це значить козак. І це “іменем Шевченка”.
Або маєте “слєдующий номер нашей програми”.
“Знаменитий (там не знаменитих нема!) ісполнитель восточной песни”. “Восточная” пісня — це, як ви й самі, певна річ, догадуєтесь, — кавказька пісня.
Кавказька пісня в “саду імені Т. Г. Шевченка” визначається тим, що одягнений в черкеску підмазаний “лезгин” чи “грузин” перекривляє російську вимову кавказьких народностей, тягне ті слова під сумний (ніби східний) мотив і додає до кожного куплета:
— Ва!
Коли пісня весела, тоді “ва” коротке й бадьоре, а коли тая пісня сумна, то те “ва” різким неприємним голосом тягнеться через увесь кін, аж доки “знаменитий” не заховається за лаштунки.
“Восточні пісні” в трактовці харківського саду “імені Шевченка” такіо:
Наш Кавиказ край весолій, В ном висегда бакали полни, А я смуглий малчик юга, Вип’єм за край наш Кавиказ…
Або:
Без лубві і жизні нет.
Хто раз лубил, пускай ещє палубит.
Вааа!..
І це “імені Т. Г. Шевченка”. Знаєте, якого Т. Г. Шевченка?
Того, що “Кавказ” написав!
Як повашому: “Ва” чи не “Ва”?..
Помойому, так просто “Вава”!!!
Далі ви маєте куплетистів, трансформаторів і т. ін.
Багато там у тій “ісключительной” програмі їх є…
Це до дванадцятої години уночі.
А після дванадцятої починається кабаре з каскадними, ліричними, венгерським хором, румунською оркестрою, вином “лучшего качества” і з “требуйте шашлик из молодого барашка”.
І все це “імені Тараса Григоровича Шевченка”…
От що!
Тарас Григорович, на жаль, умер уже! Власне, не Тарас Григорович умер, а померли його біцепси, так що він сам себе оборонити не може!
Треба комусь іншому за це взятися!
Це, звичайно, не значить, що треба взяти мітлу й захопити оту всю “ісключительную” з садка.
Мітла, навіть драна, може на що корисніше придатися… Це — раз…
А друге — є таке прислів’я: “Не займай когось, так воно тобі не робитиме чогось”.
А то займи, так воно тобі замість “романсу” заверещить істерикою…
Отже, хай вони собі співають і танцюють, треба тільки ім’я Тараса Григоровича з тої “кумпанії” вилучити.
А він не образиться! Їй-бо, ні!
