I
Запитали якось голову Малинської райради депутатів трудящих (це на Житомирщині):
— У вас пожежне депо є?
— Розвалилось!
— А як пожежа?
— Де?
— Та ще, хвалити бога, нема! А як загориться?
— Що загориться — депо? Так його ж нема!
— Та не депо загориться, а взагалі щось загориться?
— Об’єкт?
— Ну, хай буде об’єкт!
— А ми будуємо!
— Що будуєте?
— Пожежне депо! За 1953 рік ми вже “освоїли” аж п’ятнадцять процентів асигнованих на будівництво сум!
— А скільки часу ви те депо будуватимете?
— Ми не маємо права поспішати!
— Чому?
— Не можна нам поперед батька в пекло!
— Якого батька?
— А Житомира! Житомир — область, у нього теж пождепо розвалилось, а він “освоїв” щось двадцять дві тисячі карбованців! Коли ми вискочимо вперед, він розгнівається.
— А як загориться?
— Так не горить!
— А спалахне?
— Та не спалахує ж!
ІІ
Між деякими областями проводиться своєрідне “змагання” — хто найгірше дбає про протипожежні засоби.
Кошти, що їх держава асигновує на придбання протипожежного майна, на будівництво водоймищ, пожежних сараїв, депо, вишок і т. д., лежать собі, і нікого ті кошти не турбують.
Хвастається Одеська область:
— Я тільки п’ять процентів зачепила з асигнованих коштів на протипожежні засоби!
Волинська область:
— І я тільки п’ять!
Київщина підсміюється:
— А я тільки один процент!
— А як пожежа?
— Де?
І т. д. і т. ін.
ІІІ
— Товаришу! Товаришу!
— Що таке?
— Підвезіть!
— Куди?
— На пожар!
— А ви хто?
— Пожежник!
— А де ваші машини?
— Акумуляторів нема!
— А коні?
— Фуражу не виділяють!
— А чим пожежу гаситимете?
— Губами!
Отакі картинки спостерігаємо там, де районне керівництво “дуже дбає” про протипожежні засоби.
Одна мудра людина справедливо говорила:
— Краще придбати помпу до пожежі, ніж після пожежі!
