(Жарт)
Іван Косило, бригадир рільничої бригади, та посварився з Іваном Моторенком, механізатором, бригадиром тракторної бригади.
А жили вони завжди між собою в згоді та в злагоді, працювали дружно, — і от нате вам: пробігла між ними чорна кішка!
Та яка! Не кішка, а просто тобі чорна пантера!
Як іде було бригадир Іван Косило повз трактора, так механізатор Іван Моторенко — за трактор, щоб бригадира Івана Косила не бачити, а як проходить було механізатор Іван Моторенко понад пшеницею, так бригадир Іван Косило — у пшеницю, щоб механізатора Івана Моторенка не бачити.
А пшениця така вродила, що й не нахиляючись заховатися можна: ускочив у пшеницю — і нема людини, хоч він навіть і бригадир.
А що сталося?
Подейкують, ніби бригадир Іван Косило хотів покепкувати з механізатора Івана Моторенка:
— Ну, що б оце ти із своїм комбайном робив, якби я тобі отакої пшениці не викохав? Кажи, га?!
Та ще, кажуть, і зареготався. Та ще, кажуть, і прилюдно.
Механізатор був людина поважна, трудно його було розсердити, а вже як розгнівається, тоді держись. Спочатку зблідне, потім почервоніє і як заговорить, аж заїкається…
— Ти це всерйоз? — запитав механізатор у рільника. А той своєї, кепкує:
— Всерйоз! А що я з тобою, в триньки гратимусь?!
— Ну? — насторожився механізатор.
— Живете нашими знаннями, нашою агротехнікою! Нашою… нашою… — не знайшов Косило слова.
— Що “нашою, нашою, нашою”?! — перекривив механізатор. І вже зблід.
— Розумом нашим! А потім: ми механізатори!
— Р-р-розумом? В-в-вашим розумом?! М-ми в-в-вашим розумом живемо? — аж застогнав механізатор, і вже почервонів, і вже почав заїкатись. — Та плавали б ви своїм голим розумом зверху по стерні, як і досі плавали, якби не ми, механізатори!
Бригадир підскочив:
— Ми?! Без вас?! Та що ви таке робите, скажіть, будь ласка? І без вас пшениця родила! Подумаєш?! Механізатор! Баранка!!!
Аж затупцював механізатор:
— Ба-а-а-р-ранка? Що робимо? А глибока оранка, а культивація, а сівба, а комбайни! Та як?! Та в які строки?! Родило?! По скільки родило? По два ковші на десятину родило! А тепер по тридцять центнерів з га! Ціпидло ти таке!
— Хто ціпидло?! Я — ціпидло?! — аж закрутився бригадир.
Надійшов комбайнер.
Моторенко з комбайнером як узяли бригадира в стоси, так і слова йому не дадуть сказати. Він тільки:
— Агр… Мич… Знан…
І побіг. Біжить, біжить — озирнеться та кулаком: я тобі, мовляв…
Механізатор махнув рукою… Заїло бригадира Івана Косила:
— Ціпидло?! Я тобі покажу ціпидло!
І почав рільничий бригадир думати, що б його таке механізаторові зробити, щоб йому було кисло.
Якби це було до механізації, він би знав, що зробити: він би йому або одну війїну від війя одчахнув, або занози від ярма у пшеницю позакидав (хай би попошукав ті занози у такій пшениці!), або кілочки з осей повисмикував, щоб йому всі чотири колеса в гарбі поспадали!
А в тракторі війя нема, та й ярма в тракторі не дуже знайдеш, колеса хоч і є, так осі без кілочків…
От морока!
Довго думав рільничий бригадир і таки надумав.
— Я тобі покажу! І тобі, й твоєму комбайнерові!
Як почалися жнива, як почали гуляти комбайни по пшеничному морю, рільничий бригадир узяв та до безтарок таких коней дав, що ледве ногами совають.
Повезуть безтарки від комбайна зерно до зерносховища та й їздять години двітри.
А комбайн стоїть, бо бункер повний! І трактор стоїть.
А рільничий бригадир стоїть на могилі та посміхається:
— Стоїш?! Механізація називається! Стояїзація, а не механізація! Я тобі покажу “ціпидло”!
Підвозити воду до трактора рільничий бригадир призначив бабу Секлету ста одинадцяти років, а підвозити пальне — діда Ярусалима ста дванадцяти років.
Стоїть трактор, бо води нема, бо пального нема! І комбайн стоїть!
— Механізатори! — махає кулаком бригадир. — Простойзатори, а не механізатори! Я тобі покажу “ціпидло”!
Добре, що такого не було, а то пшениця осипалася б!
