1
Прапрадід мій чумакував: у Крим по сіль їздив. Як і належить чумакові — волами. То про мого прапрадіда пісні співаються:
Занедужав чумаченько,
Упав та й лежить,
Ніхто його не спитає,
Гей, гей, що в його болить…
Так мій отой самий прапрадід, ще до того, як він занедужав, та розповідав своїй сестрі в других, а та ще переказувала ятрівці моєї баби, а ятрівка — бабі, а баба моїй тітці, а тітка вже мені отаку “сторію”, причому баба божилася й заприсягалася, що це все чистісінька правда.
Коли аллах сотворив світ і закінчив свою роботу, на землі наступила весна і на всіх деревах у земному раю почали розпукуватися бруньки.
І потяглося до бруньок геть-чисто все живе і на землі суще: той те хапає, той інше. Одне слово, ніякого порядку. Аллах бачить, що треба навести лад, покликав він усіх до себе й звелів кожному вибрати одне яке-небудь дерево або квітку, щоб потім тільки з того й користуватися. Мої предки отоді вибрали вишню…
Прийшов і чорт.
— Ну, що ж ти, чорте, вибрав? — питає аллах. Чорт відповідає:
— Кизил.
— Гаразд. Бери собі кизил, — посміхнувся аллах. Зрадів чорт. Усіх, мовляв, обдурив: кизил першим од всіх дерев зацвітає, значить, і дозріє раніш од всіх. А перша ягода — дорога ягода: повезе свій кизил на базар, добре продасть, дорожче від усіх.
Настало літо. Почали дозрівати плоди: черешні, вишні, абрикоси, персики, яблука, а кизил усе зелений. Твердий і зелений.
Не зріє кизил. Згодом червоний зробився, але як і раніше, — твердий і кислий.
— Ну, як твій кизил? — глузують люди.
— Гидота, а не ягода. Не повезу на базар! Збирайте самі!
І от пізно восени, коли по садах позбирали всі плоди, пішли люди в ліс і побачили почорнілу ягоду, але дуже солодку і смачну. Позбирали й ласують, глузуючи:
— Проґавив!
Чорт дуже розлютувався і помстився на людях.
Другої осені він зробив так, що кизилу вродило вдвоє, а може, і втроє більше, ніж минулої, і сонцеві, щоб він дозрів, довелося послати на землю значно більше тепла.
Зраділи люди, що такий великий врожай кизилу, не зрозуміли каверзи. А сонце виснажилося за літо, і настала на землі така зима, що повимерзали в людей садки.
Від того часу така ознака: коли врожай на кизил — буде холодна зима.
2
Праправнуки мого прапрадіда тепер їздять у Крим не волами.
Вони їздять туди “Побєдами”, прекрасними автобусами по асфальтовій трасі, в цільнометалічних вагонах залізницею або летять срібнокрилими самольотами…
Їздять вони в Крим не по сіль, а відпочивати у чудесних санаторіях та будинках відпочинку, набиратися сил під цілющим промінням життєдайного кримського сонця на березі ласкавого синього моря…
Та й Крим тепер не той, який був за тих часів, коли долею людською керував аллах з чортами. І люди вже не ті, і порядки не ті. Кращі, одним словом, порядки введено. Незрівнянно кращі. На розширення садів та виноградників лінію взято. На картоплю і овочі. На кукурудзу. На розвиток громадського поголів’я худоби. Багато голів колгоспів працюють з перспективою, уперед тобто дивляться. Корми, наприклад, уже не на один рік, а на цілих два роки заготовляють. Кращі колгоспи з польовими роботами до свят ще справились, до весни готуватися почали.
Однак переказують нам, що ніби ще й тепер тряпляються серед голів кримських колгоспів люди, які ще й досі не втратили віри у велику силу кримського чорта.
Такому голові кажуть:
— Товаришу! Зима от-от-от… А у вас ще на полі кукурудза, а у вас ще приміщення для худоби не відремонтовані, не утеплені, корми не підвезені, про силос ви не подбали… Як же ви зимуватимете?
А такий голова відповідає:
— Зима тепла буде. Хіба не помітили, що цього року кизилу зовсім не вродило? Перезимуємо!
А того й не знає, що трапилося з одним таким забобонним головою.
Голова цей, побачивши, що врожай на кизил нікчемний, вирішив, що зима буде “сирітська”, і до зими як слід не підготувався.
Перезимуємо, мовляв.
Одного разу зайшов голова у закусочну, щоб на дозвіллі помріяти про перспективи розвитку господарства свого колгоспу, — а такі голови, як ми знаємо, дуже полюбляють мріяти здебільше в закусочній. Ну, зайшов, значить, він у закусочну, попрохав пива, — от уже вам не докажу, чи просто пива, чи вже те пиво було як причіп, — випив кухоль, випив два, і замріявся, й задрімав, поклавши на стіл голову. Ну, після трудів… Задрімав, і привиділося йому, що вся колгоспна худоба дивиться на нього й реве… І так сумно, так печально реве… Реве кріпко, але на середніх нотах.
А потім бугай, — не знаю вже чого, чи щось згадав, чи чогось злякався, — як ревоне, мов з гармати стрельнув. Голова як підскоче… Підскочив і не може голови від стола підвести: волосся до столу примерзло, хотів одмочити пивом, — пиво в кухлі замерзло. Насилу офіціантка відхукала.
Довелося бігти в перукарню голову поголити, — так закуйовдилося волосся. А які були кучері!
І досі, як згадає, тремтить увесь, сам себе картає: — І надала мені сатана повірити у той гемонський урожай кизилу.
Бо справа не закінчилася потерею кучерів: невдовзі були звітно-виборні збори в колгоспі, і його на голову вже не обрали.
Таке на світі буває…
До зими слід готуватися вчасно.
