Приїздить людина і обіймає дуже відповідальну посаду, після чого та людина зветься дуже іменитою назвою — директор.
Ну от, значить, приїхав директор…
Само собою розуміється, що для директора є відповідна квартира і т. д. і т. ін.
І починає той директор директорствувати. Як?
А отак:
— А хто мені воду додому возитиме?
— Та колодязь же, товаришу директоре, недалеко від вашої квартири, — можна піти та й принести собі води.
— Як це — принести? Щоб я, директор, та сам собі воду носив?!
— Ну, як не ви самі, як вам справді нема коли сходити по воду, бо ви сильно дуже зайняті своєю директорською роботою, то хай ваша дружина води принесе! Воно, знаєте, моціон, фізкультура!
— Щоб моя дружина, директорша, та сама воду носила?!
— Ну, тоді…
— А їздовий навіщо? От їздовий і хай мені воду носить!
— А як він не буде носить?
— Тоді він не буде їздовим! А щоб він працював їздовим, хай він не тільки воду возить, він іще мусить чистити мій свининець, курник, прибирати двір і рубати дрова! Отак!
— А як він не робитиме цього?
— Тоді він подасть мені заяву, що він більше не хоче працювати в моїй установі!
Їздовий тов. Якимець не подав заяви про звільнення: він і воду носить, і в дворі прибирає, і свининець чистить, і курник чистить!
— Звідки він за все це гроші дістає?
— З установи! А що ви хотіли, щоб директор сам із своєї кишені за це гроші платив? Він не з таких!
В установі є прибиральниця.
Так ота сама прибиральниця миє в директорській квартирі підлогу, пере директорову білизну, копає й поливає його город, збирає городину і т. д.
Хто їй за це платить?
Установа платить.
А як вона не схоче цього робити?
Тоді її звільнять з роботи!
Легкова машина обслуговує здебільша директора та його родину.
У базарні дні тою машиною роз’їжджає по базарах директорова дружина, і як у ці дні треба кудись поїхати директорові,— він. бере бортову машину.
Коли автомашина багато їздить, то амортизуються, на жаль, всілякі її частини, і найчастіше стираються, зношуються скати.
Скати для нашого директора — не проблема.
В його установі є чимало всіляких машин, що теж мають гумові скати: є самохідні комбайни, є картоплекомбайни… Можна зняти добрі скати з комбайна і надіти на легкову машину… І все!
Комбайни залишаються “босі”, — говорите ви…
Ну, так що ж?! Директорша ж на самохідному комбайні на базар не їздить, вона на машині на базар їздить…
Спробуйте попрохати у директора машину, коли хтось захворіє у робітника чи в спеціаліста, — директор вам одразу одріже:
— У мене не “швидка допомога”!
А як захворіє у директора курка чи собака, — машина зразу мчить за 40 кілометрів по лікаря…
Так то ж директорова курка і директорова собака, а робітник чи спеціаліст, він же не директорів, він — народний, радянський робітник, хай йому й машину народ дає…
Директор наш може і таке зробити: робітком виклопотав у райспоживспілки перед святами борошно й цукор для робітників і службовців…
Склали списки…
Директор повикреслював невгодних йому людей із списка, от і вийшло: директорові “припало” 20 кілограмів цукру, а робітники та службовці одержали по півкілограма та по кілограму…
Профвнески директор не вносить з грудня 1954 року, а дуже люб’язний голова робіткому т. Павлик виплатив йому по больничному листу 2180 карбованців…
— Ти мені, а я тобі! Де це таке робиться?
Робиться це, хоч як воно дивно, у Вижницькій МТС Чернівецької області, де директором працює т. Зорін.
Таке вражіння, що Вижницькою МТС керує не радянська людина, а лихої пам’яті пан директор, і що Вижницька МТС не радянська установа, а власне підприємство пана директора…
Отак запоморочиться, закрутиться в людини голова, і не знайдеться нікого, щоб розкрутить йому ту запаморочену голову та й сказати:
— Де ти, чоловіче, працюєш? І що ти робиш? І чим ти думаєш, коли отаке робиш?
